Каталог статей

    З творчими людьми завжди приємно знайомитися, з ними цікаво спілкуватися, бо відразу відчуваєш неординарність та глибину їх думок. Це люди зі своїм особистим, не схожим на інших внутрішнім світом, а такого, на жаль, так не вистачає в нинішньому суспільстві.

 

    Тож знайомтеся - чудова молода поетеса Світлана Скруха, яка проживає у мальовничому селі Пляшева, що на нашій Радивиліській землі. Світлана – людина, сповнена життєвої наснаги та мудрості. Про таких в народі кажуть: непересічна особистість. У неї особливий погляд на життя, а без цього, погодьтеся, не можна написати жодного вірша, не те що стільки, скільки їх у доробку Світлани. І водночас вона має чудову рису, яку не часто зустрінеш у нашій буденності. Вона може розповісти про себе і про свою творчість так, що відразу, якщо і не захочеться творити самому, то зацікавишся неодмінно поетичному ремеслу.
    Радивилівчани вже знайомилися з поезіями Світлани Скрухи, яка часто друкувалася на сторінках районної газети «Прапор перемоги» та обласній періодиці. В 2007 році в світ вперше вилетіла її поетична ластівка – літературно-художня збірка «Під містечком Берестечком», а в 2010 році – збірка поезій «Хліб і сіль землі».

    Скруха С. Під містечком Берестечком : 300-річчю Берестецької битви присвячується / С. Скруха. – Рівне, 2011. – 56 с.
    Книга Світлани Скрухи «Під містечком Берестечком» розповідає про визначну подію періоду Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького — Берестецьку битву 1651 року. Глибоким ліризмом, почуттям гордості за своїх предків і переживанням за майбутню долю України сповнені поетичні твори авторки. Козацька дотепність і красномовство, соковитий народний гумор запорозького послання розбудять і оживлять в уяві читача козацькі образи, піднімуть настрій, пробудять у нього гордість за належність до славного козацького роду.

 

 

    Скруха С. Хліб і сіль землі/ С. Скруха.- Рівне, 2010.- 188 с.
    До поетичної збірки увійшли твори, які стали своєрідними віршами – щоденниками молодої авторки. Глибока лірика поетеси торкається найтонших струн душі, сповнена переживань за долю України і рідного народу, вона не залишить байдужими щирих патріотів та шанувальників поетичного слова.
    А ще Світлана Скруха – автор багатьох пісенних творів, які виконуються шкільними ансамблями та аматорськими колективами. Та й сама має чудовий мелодійний голос, який звучить ніжним дзвіночком.

 

 

 

 

    Скруха С., Мізерний А. «Під містечком Берестечком»[Електронний ресурс]:фото – аудіо збірка.- Рівне,2012.
    У фото- аудіодиску поетеси, наукового співробітника НІМЗ «Поле Берестецької битви» Світлани Скрухи та фотохудожника Анатолія Мізерного розповідається про визначну подію періоду Національно – визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького Берестецьку битву 1651 року та Національний історико – меморіальний заповідник «Поле Берестецької битви» меморіальний комплекс козацької слави України, який знаходиться у селі Пляшева Рівненської області. Даний диск є своєрідною поетичною екскурсією славними та героїчними сторінками козацької історії.


    Поетеса любязно подарувала свої збірки і диск центральній районній бібліотеці.   

    Тож запрошуємо всіх на зустріч з поезією нашої землячки, молодої поетеси Світлани Скрухи.

«Ніяка інша наука не розкриває свої ворота

перед читаючою публікою так широко, як історія»
Йохан Хьойзінг

    Історія – це невичерпна криниця наших знань про минуле нашої країни, яка складається з історії окремих її частин – самобутніх і неповторних. Саме таким неповторним куточком України є Рівненщина. Ми сподіваємося, що матеріали, які представлені на нашій виставці, дозволять вам більш чітко зрозуміти витоки історії і представити можливі шляхи подальшого розвитку суспільства. Одержані знання допоможуть глибше зрозуміти епоху, що вивчається, озброять історичними знаннями, дадуть уявлення про діяльність і роль історичних осіб в історії, стимулюватимуть до подальшого проникнення в світ історії.
    Перед вами відкриваються сторінки вашої Батьківщини, ім`я якій - Рівненщина. Ознайомившись з літературою цієї виставки, ви переконаєтеся, що Рівненщина - рідний дім не лише для жителів краю. Тож відкривайте для себе світ історії: читайте, дивіться і думайте.
    З представленою літературою ви можете ознайомитися у читальному залі Радивилівської районної бібліотеки.

    Чеслав Хитрий Минувшина Рівненщини – далека і близька. – 3-е вид. доп. / Ч. Хитрий. – Рівне : Волинські обереги, 2011. -664 с.
    Автор цієї книги знайомить читачів з минулим нашого краю, невідомими раніше матеріалами архівів, публікаціями і працями польських авторів, які донедавна чомусь оминалися місцевими авторами. Автор не просто описує історичні події, а робить акцент на людських долях: намагається переживання героїв відобразити у книзі, подати усю правду.






    Виткалов С. Рівненщина: культурно-мистецький потенціал в парадигмах сучасності : монографія. – Рівне / С. В. Виткалов. – Рівне, 2012. – 416 с.
    Автор досліджує витоки культурного життя Рівненщини: стан і роль освіти в подальшому розвитку мистецької діяльності, форми нових культурно-мистецьких ініціатив. Він сподівається, що матеріали цієї книги сформують достатнє враження про сучасний культурний потенціал області, а також прислужать до підготовки наступних досліджень із культурно-мистецької проблематики в інших регіонах України.





    Пономарьова Т. О. Світла особистість імперії темряви В. Г. Короленко на Рівненщині : джерела, літературні дослідження та краєзнавчі нариси / Т. О. Пономарьова ; Рівнен. обл. крає знав. Музей. – Рівне : ВАТ «Рівненська друкарня», 2010. – 304 с.
    У книзі доцента кафедри культурології Рівненського державного гуманітарного університету Тетяни Пономарьової репрезентовано дослідження літературних джерел (так званий «волинський цикл» творів В. Короленка), мемуарних і офіційних документів, образотворчих пам’яток: малюнків, фотографій та ін. Дитинство і юність Володимир Короленко провів на Волині. До рівненських адрес Короленка та його родини належать Радивилів, Степань, Дубно, Рівне, Харалуг Корецького району, Корець і Клевань. 
    Книга, яка відображає період життя видатного російського письменника Володимира Короленка у поліському краї, буде цікавою для істориків, філологів, любителів літератури, краєзнавців. 

    Боровець Борис Михайло Яцковський у документах, віршах і листах / Б. Боровець. – Рівне : Письменницька робітня «Оповідач», 2010. – 152 с.
    Книга – присвячена забутому краянину – етнічному полякові з українською душею – М. Г. Яцковському, який відстоював право існування української мови. Спадщина та діяльність земляка автора належно розглядається в контексті суспільно-політичного, культурного життя з розкриттям його кола спілкування з діячами культури, науки. Представлений у книзі матеріал переконує, що автор прагнув «докопатися» до того, що саме М. Яцковського за походженням з польського родоводу сформувало як українського літератора.
    Автору вдалося відтворити образ земляка з-над Случа, розкрити його невтомну діяльність для поліщуків, разом з тим поцінувати діячів науки , культури. Автор сподівається, що запропонована праця допоможе глибше доторкнутися до сутності україно-польсько-російських взаємин через думки, діяння Яцковського.
    Савчин Л. Рівненський обласний академічний український музично-драматичний театр / Л. Савчин. – Монографія. – Рівне : Волинські обереги, 2010. – 332 с.
     Історія Рівненського обласного академічно-драматичного театру є предметом зацікавлення. В книзі розкрито тло становлення Рівненського театру від перших свідчень. Широкою є палітра гастролей театру та фестивалів, в яких він брав участь. Характеристика й висвітлення галереї творчих портретів рівненських театральних митців винятково заслуговує на увагу. Ознайомлення з монографією допоможе сучасній молоді не лише зрозуміти сутність мистецтва, а механізм його функціонування. Видання пропонується всім, кого цікавить історія українського театрального мистецтва, хто палає любов’ю до мистецького вогнища і окриляє душу від побаченого на сцені.
    Народна творчість : культурно-просвітницький вісник. – Рівне, 2012. – Виходить двічі на рік
    В монографії ставиться за мету відтворити культурний потенціал краю, розкрити історичне підґрунтя культурних процесів області. Саме тут аналізуються витоки художнього життя міста, зосереджена інформація про сучасний культурно-мистецький потенціал Рівненщини, висвітлюється також роль та форми діяльності національних меншин у справі збереження власної культурної спадщини. Ця монографія цікава широким підходом до проблеми мистецтва і його творців і складе яскраву сторінку у вивченні культурно-мистецького поступу Рівненщини.



    Мельник Н. Святі місця землі моєї … / Н. Мельник. - Хотин, 2012. – 328 с.
    Книга оповідає про 300-літню історію села Хотин та прилеглої місцевості, в основу її написання лягли матеріали Свято-Покровського храму с. Хотин, дані з архівів, приватних листів, спогадів кількох поколінь села та навколишніх сіл Радивилівського району з метою висвітлення релігійної та культурно-історичної пам’яті «святих місць землі моєї…»
    Читаючи книгу, читачі дізнаються про давні українські християнські традиції, які передавалися з покоління в покоління земляками автора.

   

 

   23 січня 2013 року, з нагоди 64-ї річниці від дня народження поета Григорія Чубая, в публічно –шкільній бібліотеці с. Березини, був проведений вечір пам’яті «В двадцятий вік не просто жити». В прекрасну зимову днину, коли все людство величає народження Ісуса Христа, вшанувати пам’ять нашого земляка Григорія Чубая прийшли родичі, сусіди, колишня вчителька, односельчани.

     І не просто вшанувати пам’ять, а перегорнути сторінки життя і творчості поета, ще раз відкрити його талант.
     Розпочався захід піснею «Березини- моє рідне село» у виконанні церковного хору Свято-Воскресенської церкви с. Бригадирівка. Ведуча заходу – бібліотекар ПШБ Людмила Іванівна Карлюк розповіла про життєвий шлях Григорія, запрошувала до слова настоятеля церкви отця Василя та сільського голову Юрія Андрійовича Костюка. Зворушили до сліз присутніх спогади колишньої вчительки Григорія Меланії Степанівни Павлюк.

 

   На заході лунали численні поезії поета. У виконанні Орисі Шевчук, Катерини Панасюк Ірини Савчук та Вікторії Соломко прозвучали поезії «Мовчання», «Плач Єремії», «Коли сміються діти» та уривок з поеми «Вертеп».
   По закінченні заходу присутні переглянули музейну експозицію «З весни – у вічність» , яка була створена в минулому році в бібліотеці.
   Гірко і боляче перегортати сторінки життя людей, які молодими пішли від нас у небуття. Як правило, це люди, які несли важкий хрест боротьби за правду і справедливість. Було запалено свічку пам’яті. І не тільки, щоб пам’ятали, а щоб світліше було і на землі і в наших душах.
   Вірші, написані талановитим поетом Грицьком Чубаєм ще довго будуть відлунювати в серцях земляків. Адже це частинка його душі, частинка його особистого переживання, частинка його самого.

 

    Гірко і боляче перегортати сторінки життя людей, які молодими пішли від нас у небуття. Як правило, це люди, які несли важкий хрест боротьби за правду і справедливість безкомпромісно і чесно.

    Саме таким був і Григорій Чубай - талановитий, неординарний поет. Він прожив лише 33 роки. Магічне число, магічне життя, магічна творчість, дивовижним чином пронизана мотивами обраності та винятковості...

 

   Поет живе доти, доки його слова відбивають ритм у чиємусь серці, людина живе, доки згадка про неї змушує нас пам’ятати, що у світі не може стати менше добра без її присутності…
    Григорію Чубаю вдалось залишити свої слова тим, хто залишився після нього. Крім текстів, поет залишив свою історію, свій ліричний і трагічний сценарій життя.
З метою увіковічення пам’яті талановитого поета,перекладача, нашого земляка, уродженця села Березини, в сільській бібліотеці була створена музейна експозиція «З весни – у вічність».
    Експозиція складається з 4 розділів: «Чубай з роду Гетьманів», «У пошуках розуміння себе і світу», «Феномен Григорія Чубая», «Продовжуючи себе в дітях».
Переглянути музейну експозицію уже змогли багато жителів сільської ради: його ровесники, люди набагато старші, які знали його батьків, та і його самого, родина, сусіди, і, звичайно, молодь. Вони ознайомилися з маловідомими фактами життя і творчості поета, детальніше дізналися про його талант перекладача, художника, а ще доторкнулися до потаємних струн його душі, переглянули численні фотокартки, люб’язно надані для експозиції поетесою Марією Яковчук, вчителькою Григорія Чубая Меланією Павлюк та родиною Гетьман. Прикро, що багато земляків поета лише тепер відкривають для себе його неповторний талант.
     В січні 2013 року в день народження Грицька Чубая , в бібліотеці буде проведена презентація його творчості за участю родини, знайомих, однокласників і сусідів. А ще в цей день будуть лунати численні поезії нашого талановитого земляка, та спогади про нього.
    Музейна експозиція ніби створила відчуття присутності поета Григорія Чубая серед нас, земляків.
    Воскресити образ людини – це, мабуть, і є найкращим способом вшанувати пам’ять про неї.

Зав. ПШБ с. Березини Людмила Карлюк

    28 вересня у центральній районній бібліотеці відбулося урочисте святкування Всеукраїнського дня бібліотек, на яке завітали голова районної державної адміністрації Олег Васильович Бернацький та директор комбінату хлібопродуктів, депутат обласної ради, представник обласного благодійного фонду «Любіть Україну» Віктор Миколайович Желєзняк.

    Олег Васильович привітав всіх присутніх зі святом та вручив директору ЦСПШБ Людмилі Олексіївні Войтишиній подарунковий сертифікат на суму 1000 грн. на придбання для центральної районної бібліотеки мультимедійного екрана. Віктор Миколайович як представник фонду «Любіть Україну» подякував бібліотечним працівникам і місцевому краєзнавцю Надії Андріївні Мельник за популяризацію краєзнавства в нашому районі та видання книги «Святі місця землі моєї…» і подарував цифровий фотоапарат.
    На святі було проведено підсумки районного конкурсу «Кращий бібліотечний плакат». Начальник відділу культури та туризму райдержадміністрації Тетяна Олександрівна Шуст і директор ЦСПШБ Людмила Олексіївна Войтишина відзначили кращі роботи учасників конкурсу і нагородили їх грамотами та подарунками за творчий підхід щодо створення реклами бібліотечного закладу та його діяльності.

 

    В рамках програми свята відбулася презентація книги Надії Андріївни Мельник «Святі місця землі моєї…». Автор розповіла про історію її створення, про людей, які долучились до підготовки матеріалу та історичні факти, відображені в книзі. Священик Свято-Покровського храму с.Хотин о.Олександр Прокопчук та вчителька географії Хотинської ЗОШ Тамара Ковальчук висловили слова вдячності Надії Андріївні за цікавий зібраний матеріал, пригадали деякі історичні моменти, описані у виданні, поділились своїми спогадами.

 

    Учасники заходу переглянули електронні презентації «Тобі історія розкаже, як край наш жив» /до книги «Святі місця землі моєї…»/, «Життя бібліотек системи 2012 року у світлинах», підготовлені працівниками центральної районної бібліотеки.

    Знаходиться це урочище в селі Острів неподалік від млина, на підвищенні, з трьох сторін оточене мальовничими заплавами правого берега Пляшівки. Хрестом позначене місце, на якому з середини XVII століття стояла церква святого архістратига Михайла, котру в 1912 році розібрали й перенесли на острів Хмельницький, козацькі полковники Іван Богун, Філон Джаждалій, Мартин Пушкар та інші. Розповідають, що вже й тоді церква була «з історією», її начебто купили в Теслугові.

    Однак історія розкриває й інші легенди. Розповідають люди й про скарби, закопані в лозах урочища, і про бочку золота, затоплену в озері, що знаходиться неподалік і про душі козаків, що блукають над болотами і в самому урочищі.

    На увагу істориків заслуговує також легенда, що нібито в болоті, яке було неподалік Попового Бору було затоплено булаву Хмельницького. Від'їжджаючи з табору на переговори до хана Хмельницький залишив свої клейноди в наметі. У переговорах з козаками король наполягав на здачі булави Хмельницького, однак серед переліку речей, захоплених шляхтою в наметі гетьмана, немає згадки про неї. Відомо лише, що в наметі Івана Богуна поляки виявили два прапори, подаровані козакам польськими королями Владиславом IV і Яном II Казимиром.

    Під час Берестецької битви намети Хмельницького й митрополита Йоасафа стояли в урочищі Плісня (тепер центр села Острова), тут протікала річечка Плісня. Перед наметом Йоасафа звіддаля виднілися три грецькі, тобто православні, хрести. За похідну церкву слугувала споруда з десяти наметів. Використовувалися три дзвони. Чи була в такому разі потреба Хмельницькому і його полковникам перепливати човнами Пляшівку, щоб перед вирішальним боєм 30 червня помолитися в Михайлівській церкві?

     Згідно з легендою, нібито саме тут, де сьогодні стоїть малопомітний хрест, сам митрополит відправив богослужіння, благословив гетьмана на війну за православну віру і підперезав його мечем, освяченим біля Гробу Господнього в Єрусалимі. Важливість події цілком могла спонукати полководців відвідати сільський храм, адже похідна церква не здатна була справити такого емоційного, духовного впливу, як церква постійна, давня, із чудовими іконами, що викликали благоговійні почуття. Шляхтичі неспроста називали Йоасафа єрусалимським патріархом, котрий «найбільше Русь підбурював». Тож, коли якийсь хлопчина з челяді грабовського старости Сарбєвського застрілив митрополита з лука, його голову відтяли й принесли польському королеві. Він викупив у хлопця регалії, що свідчили про духовний стан убитого, їх було покладено перед іконою Холмської Богоматері.

     А тіло митрополита й ченця (диякона) Павла, духівників Війська Запорізького, було віддане землі - цілком імовірно, що поховали їх саме при церкві Михайла, хоч навряд чи Йоасафа при тому нарядили в літургійний одяг, як схильний був вважати Костомаров. Не такими були умови після відступу козаків з-під Острова, щоб ушановувати полеглих повстанців і їхніх прибічників. Ось така історія пов'язана з урочищем Попів Горб.

 

     Моє місто - Радивилів, у 1940-1992 роках - Червоноармійськ, до того - Радзивилів - розташоване на правому боці річки Слонівка, притоки Стару, за 100 кілометрів на південний захід від м.Рівного, поблизу міжнародної траси Київ -Чоп.

     Уперше Радивилів згадується в документах Луцького замку в 1564 році як маєток віденського воєводи Миколая Радзівілла (Радивша), званого Чорним, культурно-освітнього і протестантського діяча, родича князя Костянтина Острозького.

     Після Люблінської унії 1569 року Радивилів у складі Кременецького повіту Волинського воєводства відійшов до Польщі, що й пояснює пізніше написання його назви - Радзивилів.

     У роки національно - визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького, в 1649 році та 1651 році, у Радивилові побували загони селянсько - козацького війська. Повстанський загін сформували й місцеві українці. Велика битва відбулася 28 червня - 10 липня 1651 року поблизу сіл Пляшева, Острів, Солонів, Рідків (нині Радивилівського району), відома в історії під назвою Берестецької.

      Саме із нею пов'язані різноманітні легенди та перекази нашого краю. Ось декілька із них.

   Іще зі шкільних літ ми захоплюємось подвигом трьохсот спартанців, які в бою під Фермопілами всі до одного загинули смертю героїв, але не здалися на милість ворога... А ось про інший подвиг, який здійснили триста героїв, ми знаємо куди менше, хоча йому виповнюється нині лише 357 років.

   Про цей подвиг багато писав український історик Микола Костомаров.

    ...їх залишилось приблизно триста. Козаки з останніх сил мужі захищалися на болотистому острівку від нападів польських шляхтичів.  Нічого ті не могли вдіяти сміливцям. Вогнем з пістолів, шаблями й бойовими косами відганяли козаки ворогів.

     Після кількагодинної облоги шляхтичі вислали парламентера, який од ім М. Потоцького пообіцяв сміливцям зберегти життя, якщо вони здадуться. Ті, знак зневаги до життя і багатства на очах у шляхти "витягали з своїх кишень чересів усі свої гроші і кидали їх у воду" й з обуренням відхили пропозиції.

    Тоді Потоцький послав на них хоругви. Сам король прибіг дивитися на рідкісне видовисько. Вони обняли один одного і, прочитавши молитву, кинусь на поляків; жоден із них не розлучився з життям, не знищивши ворога й підбадьоривши товаришів. Ціла сотня полку Радзивілла загинула, перш і перебила безстрашних... Залишався лиш один із хоробрих; він скочив у човен почав відмахуватись косою. Чотирнадцять куль випустили у нього, а він все жив і тримався на ногах.

    Король пообіцяв йому життя, коли він складе зброю. Але козак відповів, "що він уже не дбає про те, щоб жити, а лише хоче вмерти, як справжній воїн".

    Чорним лебедем плив човен з козаками по збурених хвилях річки Пляшівки. А їх тьмою, вихором наздоганяли ляхи з-під Берестечка, переслідували,стрілг річку засівали. І бачать козаки, що не втекти їм від ворожого ока. Вирішили: скарб козацький приховати, аби ворогам у руки не потрапив. Але де? І березовий гай, що стіною на південь простягався, поманив їх. Відірвавшись переслідувачів, непомітно скрадаючись, вони заховалися.

     А от пробратися далі не вдалося. Один із козаків, важко поранений, доплив до берега, вибрався на нього і, стікаючи кров"ю, помер.

     Цим ніжним Божим творінням природи він хотів передати нашим нащадкам те, що не встиг сказати: білі пелюстки ромашки - це березовий гай, а жовті осередки - це скарб козацький серед нього.

     Поховали козака з південної сторони річки Пляшівки, насипали могилу, а зверху поклали біленьку лугову квітку ромашки. З цього часу ці квіти не залишають могилу. Насіваються самі і цвітуть - від снігу до снігу. А шукачі скарбів ще й люблять погадати на пелюстках ромашки, обриваючи їх одна за одною і приказуючи: „Знайдемо козацький скарб - не знайдемо".

     А що? Можливо, і дійсно колись комусь пощастить знайти цей скарб. Хочете спробувати? Тоді шукайте козакову могилу під лісом, напроти теслугівського млина, запитайте у квітів ромашки - і хай вам щастить.