Каталог статей

Нещасний люд, за ким же ти пішов,

Кому повірив, не розгледів правди?

Що в їх словах привабливе знайшов?

Яку тобі готують пастку, знав би!

 

Прокиньтесь, люди, очі розтуліть,

Солодкий сон байдужості відкиньте!

Вже час прийшов на краще світ змінить,

Ним скористайтесь, в пастці не загиньте!

 

За щастя цих й майбутніх поколінь,

За долю внуків й правнуків боріться!

Хай їх життя не буде як полинь!

Хай в їхніх душах сонце розгориться!

 

Свободу не спинити, не здолать!

Прийшов наш час, щоб правду відстояти!

Одну людину можна зупинить, зламать.

Як нас багато – нас не подолати!

Коли ж ми станемо Людьми,

Коли ж відчуємо ми силу,

Знайдемо вихід із пітьми,

Піднімемо країну милу?

 

Вже скільки вірити в байки?

Ти покарай обман цей, Боже!

 Летять роки. Летять віки,

А ми по – людськи жить не можем.

 

Не можем чесно жити всі,

Бо вмерти з голоду недовго.

Одні – в багатстві і красі,

А більшість – ледь ногами човга.

 

Одні не можуть керувать,

Але до влади лізуть вперто.

В житті, щоб тільки панувать,

Вчепились в горло іншим мертво.

 

Коли ж ми станемо Людьми

І будем поважати працю?

Коли щасливо заживемо ми,

А світ пізнає нашу націю?

 

Ми хочем з гордістю носить

Ім’я держави – Україна!

Допомагать, а не просить,

Моя Вітчизно, ти повинна!

 

Коли ж ми станемо Людьми?

Живем, замислимось, для чого?..

І прийде день, відчуєм ми

Величність імені святого.

 

Настане довгожданна мить

І зрозумієм, що ми – Люди.

Вкраїну будемо любить,

А нас вона любити буде.

 

І станем розум поважать,

А праця – честю людства стане.

Гімн будем з гордістю співать!

Навіки бідність в нас розтане.

 

Від бруду землю звільнимо,

Від нечиті її очистим.

Серця палати навчимо

Вогнем незгасним, променистим.

 

І доброту відчують всі:

Старий, юнак, мала дитина.

Заживемо у всій красі,

Збагнувши, що таке Людина!

Земля моя! Мій рідний дім!

Не можу жити я без тебе.

Ти в серці назавжди моїм.

Де б не була – зовеш до себе.

 

Земля моя, мій дім, мій сад!

Ти і красива, і нещасна.

Душа болить, як твориться безлад,

Як нищать цю красу безболісно і часто.

 

Ще наш Тарас колись писав
Про Дніпр широкий, про тополю…

Любити землю він людей благав,

Боротись біднякам за кращу долю.

 

І на високій дуже кручі,

Де на Шевченко зараз спить,

Витають мрії невмирущі,

Внизу – ріка Дніпро біжить.

 

Це мрії люду, думки народу

Про кращу долю на землі.

Дніпро несе по Україні води,

Рзносить свої болі і жалі.

 

Прокинулися люди, бо збагнули,

Що гідно можна процвітати, жить!

Поки ще зовсім спини не зігнули,

Звання – Людина! – вийшли боронить.

Сл. і муз. М. Федорович

із циклу «Радивилову – 450»

1. Радивилів – моє місто миле,

    Мого діда і батька земля!

    Тут наповнились вітром вітрила,

    Тут душа заспівала моя.

Радивилів – моє місто миле ,

Ти дітей і внучат моїх край.

Навіки всім серця запалило

І згасати вогню не давай.

 

         Приспів: Радивилів – мій край,

                          Ти мене окриляй!

                          Ти мов в птаха розправлені крила.

                          Радивилів ти мій,

                                 Моє серце зігрій,

                                 Тут коріння моє,

                                 Моя сила.

 

2. Радивилів – моє місто миле,

   Земляків працьовитих земля!

   Ми для тебе життя присвятили,

   Щоб квітчали сади і поля.

Радивилів – моє місто миле,

Моя доля, Вітчизна моя.

Ти на світі найкраще, єдине,

Хай краса твоя вічно буя!

Сл. і муз. М. Федорович

з циклу «Радивилову – 450»

1. Сьогодні я поїду за село,

   Де вітер вільний травами гуляє,

   Де б’є живе прозоре джерело,

   Де птах колосся жита заплітає.

Приляжу серед поля я на мить,

І в небо задивлюся я блакитне.

І так на цій землі захочу жить!

 І серцю буде все до болю рідне!

 

         Приспів: Нема ніде, як Рівненщини край,

                       Де всі струмки в один потік злилися.

                              Наш рідний Радивилів привітай

                              І села, що в віночок заплелися.

                              Нема ніде такого, як наш край!

                              За Бугаївку, друже, помолися.

                              Немирівку і Батьків пам’ятай,

                              Лев’ятину низенько уклонися!

 

2. Мене напоїть силою земля,

    Велична ця краса запалить душу.

   Я вірю, що природа окриля,

   Та вірити ще більше зараз мушу.

Цінуйте, друзі, кожну мить життя,

Любов цінуйте і єднання з світом,

Бо час летить – немає вороття –

І обліта осіннім жовтим листом.

 

         Приспів: Нема ніде, як Рівненщини край,

                       Де всі струмки в один потік злилися.

                              Наш рідний Радивилів привітай

                              І села, що в віночок заплелися.

                              Нема ніде такого, як наш край!

                              За Опарипси, друже, помолися.

                              Ти Крупець, Башарівку пам’ятай,

                              Михайлівці низенько уклонися!

 

Наш рідний Радивилів привітай

 І села, що в віночок заплелися.

Сл. і муз. М. Федорович

із циклу «Радивилову – 450»

Живемо на землі, де колись

Наші предки по ній теж ходили,

Берегти її вічно клялись

І завжди її вірно любили.

 

Села наші рідні, луки і поля,

І гаї привітні – батьківська земля!

Ти єдину, Боже, ту місцину дав,

Щоб до неї кожен серцем припадав.

 

Шлях старий у задумі лежить,

Де Хмельницький ішов з козаками.

За ті землі душа в нас болить –

Там точились бої з ворогами.

 

Ваші ми нащадки – славні козаки.

Слава вам, герої! Слава навіки!

Ту священну землю, будем берегти,

Бо любов палає у серцях завжди.

 

Ми завжди тебе будем любить,

Крапля світу – земля наша мила.

І без тебе не зможемо жить!

Що за дивна у тебе та сила?

 

Радивилівщина – дружная сім’я!

Наша тут колиска, наша тут рідня.

Ми своїм нащадкам теж передамо

Ту любов до краю, де ми живемо!