Революція гідності. Війна. Рівненщина

Пам'яті загиблих земляків - воїнів АТО



Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Календар

«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Друзі сайту

Пошук

Четвер, 28.03.2024, 13:05
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Блог Радивилівської міської бібліотеки
"Краєзнавчий гід"

Історичні постаті краю

БАКЛАНОВСЬКИЙ МИКОЛА ВАСИЛЬОВЧ
 
   (20 грудня 1835 - 9 березня 1908), керуючий Радивилівською митницею. Похований при церкві святого Олександра Невського.
 
БЛАГОЙ ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ

   (6 жовтня 1839 - 26 лютого 1895), начальник Радивилівського митного округу, дійсний статський радник (цивільний чин 4 класу, давав потомствене дворянство). Похований при церкві св. О. Невського.
 
БОРОВИЙ МАКСИМ МИХАЙЛОВИЧ  (1893 р)
 
   - народився в с.Опарипси. У 1917-1919р. Працював учителем першої української школи в м.Радивилові.
 
 БОРТНИК ФЕДІР КАЛЕНИКОВИЧ
 
 
   Народився 1911 року в місті Радивилів Рівненської обл. краєзнавець, політичний в'язень. Народився в 1911 році в м. Радивилів. Батько керував цегельнею князя Урусова, а також мав власну цегельню, мати шила жіночий одяг. У 1918 — 1919 роках Федір навчався в українській народній школі, згодом до 1926 - в польській семирічці. У 1924 році став членом молодіжної організації «Пласт» і перебував у ній, ведучи активну діяльність, до 1928-го, коли та була заборонена польською владою. У 1929—1933 роках навчався в гімназії в Бродах. У 1931-му вступив до Організації українських націоналістів. За десяток років, уже на схилі віку, він зібрав і опублікував маловідомі матеріали про яскравих особистостей, причетних до історії Радивилова, — письменників Модеста Левицького і Юрія Горліса-Горського, лікаря-просвітянина Петра Шепченка, священика Іоанна Петровського, воєначальника армії УНР Максима Борового, винахідника-бджоляра Лянкова, а ще друкував у різних виданнях спогади про пережите в 30 — 50-і роки, про знайомих та друзів, які стали жертвами політичних репресій. У бібліотеці Федора були перші видання творів І.Котляревського, прекрасне єкатеринославське видання творів T.Шевченка, праці про Україну, видані ще до Першої світової. Усе це було конфісковано й знищено польською поліцією після арешту Бортника у серпні 1937 року в справі Ярослава Старуха (згодом командувач УПА в Закерзонні). Під слідством Федір перебував у Дубенській тюрмі до березня 1939-го. Але 1 вересни його заарештували знову — і відправили у польський концтабір Береза-Картузька. Звідти звільнили червоноармійці 18 вересня 1939 р. Повернувшись додому, завідував 4-класною школою в селі Сестрятині. Однак примара репресій не відступилась. Бортником зацікавилися енкаведисти, і з 24 грудня 1939 року він опинився на довгій дорозі страждань по тюрмах і таборах Радянського Союзу як «социально опасный элемент» (Дубно, Київ — Лук"янівка, Миколаїв, Старобєльськ, Красноярськ, Норільськ). Строк ув"язнення закінчився рівно через дев"ять років, 24 грудня 1947-го. Його публікації з"явилися в місцевій періодиці, у збірнику «Із криниці печалі», підготовленому обласною редакційно-видавничою колегією з випуску книг серії «Реабілітовані історією», в журналі "Брідщина". До останніх днів (а помер він у віці 92 років) не полишав Федір Каленикович і захоплення юності — малярства, писав ікони. Деякі роботи художника експонувалися в Бродах, Радивилові. Помер в 2002 році в Радивилові де і похований.
 
 
Герой Радянського Союзу
ВОЛКОВЕНКО ОПАНАС ІВАНОВИЧ
 

 
   Волковенко Опанас Іванович - командир кавалерійського ескадрону 6-го гвардійського кавалерійського полку 1-ої гвардійської кавалерійської дивізії 1-го гвардійського кавалерійського корпуса Західного фронту, гвардії старший лейтенант.
   Народився в 1907 році в селі Васильчуки нині Ключевского району Алтайського краю в родині селянина. Українець. Освіта неповна середня.
   В 1928-1931 роках проходив дійсну військову службу в рядах Червоної Армії.
   З 1931 року працював на адміністративно-господарських посадах у місті Фрунзе (нині столиця Киргизії – місто Бішкек).
   Вдруге в Червону Армію призваний у липні 1941 року. Учасник Великої Вітчизняної війни з осені 1941 року. Брав участь у боях під Москвою.
   Командир кавалерійського ескадрону 6-го гвардійського кавалерійського полку (1-я гвардійська кавалерійська дивізія, 1-й гвардійський кавалерійський корпус, Західний фронт) гвардії старший лейтенант Опанас Волковенко 5 місяців – із січня по липень 1942 року, виконуючи наказ командування, разом з полком воював у фашистському тилу в Смоленській області.
   26 квітня 1942 року його ескадрон заволодів селом Більша Мишенка Угранского району Смоленської області. В бою із супротивником особисто знищив 5 ворожих солдатів. Гвардії старший лейтенант Опанас Волковенко був поранений, але, незважаючи на це, залишився в строю.
   26 травня 1942 року з ескадроном захопив переправу через ріку Угра в районі села Сходи й утримував її. Наступного дня, коли супротивник намагався оточити полк, брав участь у відбитті ворожих атак.
   19 червня 1942 року зі своїм ескадроном, знищивши ворожий дзот, 30 фашистських солдатів, в Смоленському районі з боями перейшов лінію фронту.
   Указом Президії Верховної Ради СРСР від 3 червня 1944 року за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецько-фашистськими загарбниками й виявлені при цьому мужність і героїзм, гвардії старшому лейтенантові Волковенко Опанасу Івановичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
   Але не судилося О.І.Волковенко одержати вищі нагороди Батьківщини: орден Леніна й медаль «Золота Зірка». В 1944 році він брав участь у звільненні Рівненської області. 6 листопада 1944 року О.І.Волковенко загинув в бою з частинами ОУН-УПА. Похований в місті Радивилів Рівненської області.
   Нагороджений орденом Леніна, орденом Червоної Зірки.
 
ГІНЗБУРГ МОЙСЕЙ ЯКОВИЧ (1851 Р.) - комерсант і меценат.
 
 
   Мойсей Гінсбург народився 19 грудня 1851 року в м. Радивилів в бідній сім’ї. Зробив неоціненний внесок у розбудову рідного міста. За свої кошти відкрив ряд громадських установ : фабрику перламутрових ґудзиків, початкову школу для єврейських хлопчиків, єврейське жіноче початкове училище, народну школу для місцевих українських і російських дітей, ремісне училище, старі корпуси районної лікарні, єврейську лікарню, лазню.
 
ГІРС  МИКОЛА КАРЛОВИЧ – міністр закордонних справ Росії (1882 – 1895 рр.)
 
 
   Народився 9 (21) травня 1820 року поблизу Радзивилова - нині це місто Радивилів Рівненської області (Україна). Ймовірно, на одному із маєтків, розташованих на хуторі за містом, у напрямку села Крупець, де жили заможні чиновники. Батько Миколи, Карл Карлович (Карл-Фердинанд) (1777 – 1835) мав шведське коріння, працював у Радивилові поштмейстером. Посада ця вважалася престижною, адже йшлося про керівника поштової установи при кордоні імперії, хоча й не давала відповідного статку. Інтерес до прикордонної служби виявився спадковим: дід, який жив у 1748 – 1805 роках, з 1800-го очолював Гродненську прикордонну митницю, мав чин надвірного радника. Із семи його синів четверо зробили вдалу кар’єру. Серед них і Карл. Його дипломатична служба проходила в основному за кордоном: молодший драгоман при консульстві в Яссах, секретар місії в Константинополі, директор канцелярії повноважного комісара в князівствах Молдавії й Валахії, генеральний консул у Єгипті. У 1863 році Гірса призначають надзвичайним посланником у ранзі повноважного міністра в Тегеран, а з 1872 року служив при дворі короля Шведського й Норвезького. За ці роки він виріс від титулярного радника до таємного. Він уміло відстоював інтереси своєї країни на міжнародній арені, і це не залишилося непоміченим. У 1875 році Миколу Карловича посилають у той же департамент, де починав свою кар’єру, але цього разу – його керуючим. Водночас він – товариш (заступник) міністра закордонних справ. Згодом – він міністр закордонних справ. За 50-ти літню бездоганну службу був удостоєний ордена Святого Володимира І ст.. Помер у віці 75 років у Санкт – Петербурзі.
 
 
Герой Радянського Союзу
ДЕМЬОХІН АНДРІЙ ВАСИЛЬОВИЧ
 
 

   Демьохін Андрій Васильович - командир ланки 503-го штурмового авіаційного полку 206-й штурмової авіаційної дивізії 7-го штурмового авіаційного корпуса 8-й повітряної армії 4-го Українського фронту, лейтенант.
   Народився 6 грудня 1921 року в селі Думиничі, нині селище міського типу Думинічського району Калузької області, у родині робітника. Росіянин. З 1925 року жив у місті Луганськ (Україна). Закінчив 7 класів, потім аероклуб. Працював слюсарем на заводі імені 20-річчя Жовтня.
   У Червоній Армії з 1941 року. В 1942 році закінчив Энгельське військове авіаційне училище. Член ВКП(б) /КПРС із 1943 року. У діючій армії з вересня 1942 року.
   Командир ланки 503-го штурмового авіаційного полку (206-я штурмова авіаційна дивізія, 7-й штурмовий авіаційний корпус, 8-я повітряна армія, 4-й Український фронт) лейтенант Андрій Демьохін до 25 жовтня 1943 року зробив дев'яносто сім бойових вильотів на штурмування живої сили й техніки супротивника.
   Навесні 1944 року, повертаючись на свій аеродром після виконання бойового завдання, лейтенант Демьохін А.В. здійснив посадку на територію зайняту супротивником і благополучно вивіз на своєму літаку-штурмовику «Іл-2» (з повітряним стрільцем) екіпажі двох ушкоджених радянських літаків: пілота літака-винищувача «Як-3» і пілота зі стрільцем штурмовика «Іл-2»...
   Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 квітня 1944 року за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецько-фашистським загарбниками й виявлені при цьому мужність і героїзм лейтенантові Демьохіну Андрію Васильовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна й медалі «Золота Зірка».
   Після війни А.В.Демьохін продовжував служити у ВПС. 8 жовтня 1946 року старший лейтенант Демьохін А.В. трагічно загинув під час виконання службових обов'язків. Похований у місті Радивилів Рівенської області.
   Нагороджений орденом Леніна, 2-ма орденами Червоного Прапора, орденами Вітчизняної війни 1-го ступеня, Червоної Зірки, медалями.
   Ім'ям героя названа вулиця в Луганську. На території заводу імені 20-річчя Жовтня встановлений пам'ятник Героєві Радянського Союзу А.В.Демьохіну.
 
 
 
 
Герой Радянського Союзу
МАРКЕЛОВ МИКОЛА ДАНИЛОВИЧ
 

   Маркелов Микола Данилович - командир ланки 806-го штурмового авіаційного полку 206-й штурмової авіаційної дивізії 7-го штурмового авіаційного корпуса 14-й повітряної армії 3-го Прибалтійського фронту, лейтенант.
   Народився 20 червня 1920 року в місті Барнаул нині Алтайського краю в родині робітника. Росіянин. Член ВКП(б) з 1944 року. У місті Алма-Ата (Казахстан) закінчив середню школу, 3 курси гірничо-металургійного інституту. Учився в аероклубі.
   У Червоній Армії із червня 1941 року. В 1942 році закінчив Чкаловське військове авіаційне училище.
   Учасник Великої Вітчизняної війни з 1942 року. Боровся на Північно-Кавказькому, Південному, 4-му Українському й 3-му Прибалтійському фронтах. Штурмував розташування німецьких військ на Кубані, у Донбасі, Криму.
   Командир ланки 806-го штурмового авіаційного полку (206-я штурмова авіаційна дивізія, 7-й штурмовий авіаційний корпус, 14-та повітряна армія, 3-й Прибалтійський фронт) лейтенант Микола Маркелов до 2 вересня 1944 року зробив на літаку Іл-2 105 бойових вильотів на штурмування бойової техніки й живої сили противника. Знищив 4 ворожих літаки, близько 600 солдатів і офіцерів супротивника, 25 танків. 20 батарей польової й зенітної артилерії, близько 100 автомашин з військами й вантажем, підпалив 8 складів з пальним і боєприпасами, потопив баржу з вантажем.
   Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 лютого 1945 року за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецько-фашистськими загарбниками й виявлені при цьому мужність і героїзм, лейтенантові Маркелову Миколі Даниловичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна й медалі «Золота Зірка».
   Старший лейтенант Микола Маркелов загинув 16 листопада 1945 року під час виконання службових обов'язків... Похований у місті Радивилів Рівнеської області.
   Нагороджений орденом Леніна, двома орденами Червоного Прапора, орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня, орденом Червоної Зірки, медалями.
   Ім'я Героя увічнене на Меморіалі Слави в місті Барнаулі.

ПЕТРОВСЬКИЙ ПЕТРО НИКИФОРОВИЧ
 
   – священствував в храмі О.Невського в м.Радивилові з 1866 р. до 16 серпня 1892 р. з дня смерті. Похований при церкві О.Невського.
 
РАДЗІВІЛЛ МИКОЛАЙ КРИШТОФ 
 
   – ЖИВ 1515-1565 РОКАХ. Вважається засновником і першим власником нашого міста.маршалок, канцлер Великого князівства Литовського, віленський воєвода.
 
 
   Деякий час перебував при дворі короля Польщі Сигізмунда І Старого. У 1547 отримав від імператора Священної Римської імперії титул князя. Прагнув утворити своє спадкове князівство в Литві. Був прихильником кальвінізму, проводив значну реформаційну діяльність. Відомий культурно-освітній і протестантський діяч свого часу (лютеранин, з 1555 p. - кальвініст). Заснував чимало шкіл по своїх маєтках, відкрив у Бересті (Бресті-Литовському) друкарню, у якій 1563 року була випущена Радивилівська Біблія (польською мовою). Завдяки шлюбові своєї сестри Барбари з королем Сигізмундом II Августом Радзивілл мав значний вплив у державі. Володів великими маєтностями, обіймав впливові посади. Був противником укладення унії між Литвою та Польщею.
   Родич волинського князя Костянтина Острозького. Син Миколая - Кшиштоф Радзивілл одружився з Катериною Острозькою, а після її передчасної смерті (в 1579 році) взяв собі за дружину старшу її сестру Єлизавету, котра вже встигла побувати в шлюбі. За ще одним представником роду Радзивіллів - Яном - згодом була замужем внучка Костянтина
   Деякий час перебував при дворі короля Польщі Сигізмунда І Старого. У 1547 отримав від імператора Священної Римської імперії титул князя. Прагнув утворити своє спадкове князівство в Литві. Був прихильником кальвінізму, проводив значну реформаційну діяльність. Відомий культурно-освітній і протестантський діяч свого часу (лютеранин, з 1555 p. - кальвініст). Заснував чимало шкіл по своїх маєтках, відкрив у Бересті (Бресті-Литовському) друкарню, у якій 1563 року була випущена Радивилівська Біблія (польською мовою). Завдяки шлюбові своєї сестри Барбари з королем Сигізмундом II Августом Радзивілл мав значний вплив у державі. Володів великими маєтностями, обіймав впливові посади. Був противником укладення унії між Литвою та Польщею.
 
СВЕШНІКОВ ІГОР КИРИЛОВИЧ
 
 
   Ігор Кирилович Свє́шніков (Свє́шников) (19 жовтня 1915, Київ — †20 серпня 1995, Дубно, Рівненська область, похований у Львові) - український археолог, дослідник Берестецької битви 1651 року, доктор історичних наук. Дитинство провів у селі Хотин на Рівненщині, поблизу місця, де відбулася битва під Берестечком у ході Національно-визвольної війни українського народу 17 століття. Перші археологічні розвідки припадають на 1937-1939 роки. Основна наукова діяльність була пов'язана з роботою у відділі археології Інституту суспільних наук (Львів), де працював з 1959 р. Понад 20 років проводив розкопки на місці Берестецької битви, результати яких узагальнив у монографії "Битва під Берестечком" (1993). Досліджував давньоруське літописне місто Звенигород біля Львова. Автор монографій про культури шнурової кераміки та шаровидних амфор, путівника по заповіднику "Козацькі могили" (Національний історико-меморіальний заповідник "Поле Берестецької битви"), численних публікацій у наукових журналах та в пресі. Почесний член Рівненського краєзнавчого товариства Всеукраїнської спілки краєзнавців. Краківська академія наук (Польща) незадовго до кончини українського вченого прийняла його в академіки.
 
Герой Радянського Союзу
СТРИЖАК ПАВЛО ГРИГОРОВИЧ
(13.9.1922 - 28.3.1944)
 
 
   Стрижак Павло Григорович - командир батареї 313-го гвардійського артилерійського полку 121-й гвардійської Гомельської стрілецької дивізії 13-й армії 1-го Українського фронту, гвардії капітан.
   Народився 13 вересня 1922 року в селі Довжик нині Золочівского району Харківської області України в родині селянина. Українець. Освіта середня. Жив у Харкові.
   У Червоній Армії з 1939 року. Закінчив Одеське артилерійське училище.
   Учасник Великої Вітчизняної війни із грудня 1941 року. Боровся на Західному, Брянському, Білоруському й 1-м Українському фронтах. Член ВКП(б) з 1943 року.
   У березні 1944 року відзначився при звільненні Червоноармійского району (нині Радивилівський район) Рівенської області України.
   Будучи важко поранений у груди, Павло Стрижак не залишив свого поста й першими залпами підбив головний танк ворога. Наступними залпами гармат підпалив ще 3 танки й знищив до роти фашистської піхоти. У розпал бою був вдруге важко поранений, і знову залишився біля гармати. В цьому бої загинув смертю героя... Похований у місті Радивилів (тоді Червоноармійськ) Рівенської області.
   Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 вересня 1944 року за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецько-фашистськими загарбниками й проявлені при цьому мужність і героїзм, гвардії капітанові Стрижаку Павлу Григоровичу посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
   Нагороджений орденом Леніна, двома орденами Вітчизняної війни 2-й ступеня, орденом Червоної Зірки.
   У місті Радивилові встановлене погруддя Героя, його ім'ям названі школа, кінотеатр і вулиця. У Харкові біля фасаду будинку, де до війни перебувала 15-я артилерійська спецшкола (тепер професійно-технічне училище № 4), встановлена стела. На ній викарбувані імена вихованців школи, що віддали життя за Батьківщину в роки Великої Вітчизняної війни. Є серед них і ім'я Героя Радянського Союзу П.Г.Стрижака.
 
ХРУЩОВ ОЛЕКСАНДР МИХАЙЛОВИЧ
 
   – герой Першої світової війни, Антибільшовистський генерал. Народився 31 жовтня 1885 р. в Радзивилові тоді Волинської губернії.
 
Герой Радянського Союзу
ЧЕТВЕРТНИЙ  МИХАЙЛО ОЛЕКСІЙОВИЧ
 
 
   Четвертний Михайло Олексійович - командир танкової роти 136-го танкового полку 8-ої гвардійської кавалерійської дивізії 2-й гвардійського кавалерійського корпусу 13-й армії 1-го Українського фронту, лейтенант.
   Народився 18 грудня 1911 року в селі Кадий, нині селище міського типу Костромської області в родині селянина. Росіянин. Закінчив школу-семилітку в Кадыї, потім Красногорську лісову школу. Працював техніком лісового господарства в Кадийському райлісхозі, був керуючим конторою. Потім працював лісничим Кадийского лісництва. В 1933-1934 роках проходив службу в Червоній Армії. Член ВКП(б) з 1940 року.
   У серпні 1941 року знову призваний в армію й спрямований у військове училище. У грудні 1942 року закінчив бронетанкове училище. У діючій армії із січня 1944 року. Молодий лейтенант був призначений командиром танкової роти 136-го танкового полку 8-я гвардійської кавалерійської дивізії. На озброєнні роти були танки американського виробництва М3 "Стюарт" (у радянських документах - М3л - "легкий").
   У складі 1-го Українського фронту брав участь у боях за звільнення України. Звільненні міст Рівне, Дубно, Кременець, Тернопіль. Радянські з'єднання, що наступали північніше Дубно, прорвали оборону гітлерівців і почали рухатися на захід і західніші міста. Танкісти 136-го полку одержали завдання: вийти на шосе Дубно - Броди, забезпечити просування в тил кавалерійських частин і відрізати шляхи відступу гітлерівців від Дубно.
   17 березня 1944 року танки командира роти Четвертного вибили німців з хуторів Осталець і Підбрусень, перерізали Дубенське шосе й увірвалися в сильно укріплений пункт - сіло Пельча. Поява радянських танків посіяло паніку, порушила бойові порядки ворога. Супротивник змушений був залишити село майже без бою. Під час нальоту рота Четвертного знищила ворожий танк, самохідну гармату, два 85-міліметрових гармати, мінометну батарею, 4 станкових кулемети, 3 автомашини, 17 візків з вантажами, 2 склади з боєприпасами й більше 120 гітлерівців. Сміливі дії танкістів забезпечили швидкий вихід наших частин на шосе Дубно - Львів.
   23 березня в районі села Стоянівки супротивник прорвав оборону й перейшов у контратаку. Понад двадцят "тигрів" і "пантер" з десантом на броні спробували заволодіти переправою через річку Слонівку в селах Підлипки і Підзамче. Позаду, метрах в 250-300, за танками йшла піхота. Лейтенант Четвертний одержав наказ відрізати піхоту від танків. Він приховав танки в засідці в селі Стоянівка. Коли німецькі танки проскочили засідку, радянські танкісти стрімко вдарили їм у тил і скориставшись раптовістю, танкісти відрізали піхоту. Перейшовши в атаку, вогнем і гусеницями вони стали знищувати гітлерівців.
   Ворожі танки розвернулися, але було пізно, піхота була знищена. Вони взяли в кільце танки Четвертного. Замість того щоб дати газ і відійти від переважаючого силою, вогнем і бронею супротивника, радянські танкісти прийняли нерівний бій. Їхні легкі танки "Стюарти" кинулися на ворога й більше двох годин трималися по геройському. Завдяки безмежному героїзму екіпажів, що боролися не числом, а вмінням, рота лейтенанта Четвертного втримала зайнятий рубіж. Сам Четвертний у цьому бої знищив один танк, а інший підбив, винищив понад 90 солдатів і офіцерів супротивника. Наприкінці бою танк Четвертного був підпалений, командир обпалений і поранений покинув машину. Помер від отриманих ран.
   Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 вересня 1944 року за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецько-фашистським загарбниками й виявлені при цьому мужність і героїзм лейтенантові Четвертному Михайлу Олексійовичу посмертно присвоєне звання Героя Радянського Союзу.
   Нагороджений орденом Леніна.
   Був похований однополчанами на місці бою, в саду одного з будинків. В 1967 році могила була знайдена й останки героя перепоховані в селі Підзамче Радивилівського району Ровенської області.
   Ім'ям Героя названі вулиці в місті Радивилів і селищі Кадий. У місті Рівне на Театральній площі споруджена дошка з іменами героїв, які боролися за звільнення Рівненщини від гітлерівських загарбників. Серед імен - ім'я танкіста Четвертного. В Кадиї, на будинку де він жив, встановлена меморіальна дошка
 
ШЕПЧЕНКО ПЕТРО ДМИТРОВИЧ 
 
   Петро Дмитрович народився 1870 року, навчався у Харківському університеті, займався революційною діяльністю, за що й був виключений. Матеріальні проблеми, психологічні стреси не могли не позначитися на здоров'ї. Саме в цей час захворів туберкульозом, раз у раз лікувався. Врешті-решт у Вільнюсі здобув лікарську освіту. Хірургічна праця в Радивилові на початку ХХ століття дала змогу Петру Шепченку розкрити свій яскравий талант. Шепченко був спеціалістом у широкому діапазоні операцій, які тоді здійснювалися в хірургії.
   У роки світової війни Петро Дмитрович надавав допомогу населенню, особливо після того, як 1914 року від пожежі постраждала лікарня і прооперованих поранених доводилося розміщати на приватних квартирах.
   П. Шепченко був хірургом у Радивилові до 1920 року, потім став залізничним лікарем на маршруті Здолбунів – Львів, продовжуючи проживати в місті. Його сім'я мала садибу на околиці, на хуторі (тепер там ремонтні майстерні сільгосптехніки). Звісно, хірургічному покликанню не зрадив – брав участь майже в усіх операціях, які виконувалися в лікарні. А ще Петро Дмитрович був відомим активістом «Просвіти», його дім перетворився на осередок української думки та культури
   Помер Петро Шепченко в 1931 році. Поховали Шепченка на міському кладовищі Радивилова.