Історична спадщина Радивилівщини
Кожний українець, побувавши на цій славній землі, відчує гордість за приналежність до славного козацького роду. Однак приїздять у цей чарівний, наповнений історією і старовиною куточок не лише українці, а й гості із-за кордону насамперед, щоб побувати на полі Берестецької битви (1651) – у місце, де відбувалися події однієї з найвеличніших сторінок української історії. Уперше згадується Радивилів в 1564 р. у документах Луцького замку, маєтку віленського воєводи Миколая Радзівіла Чорного. Від його імені, ймовірно, й походить назва міста. Після Люблінської унії в 1569 р. Радивилів разом із Кременецьким повітом Волинського воєводства відійшов до Польщі і назву містечка стали читати як "Радзивилів", а з 1939 по 1991 р. місто мало назву Червоноармійськ. У 1776 р. у місті налічувалось лише 146 будинків, а в 1795, коли Правобережну Україну було приєднано до Росії і Радивилів опинився на кордоні з Австрією, у містечку з'явилися прикордонні війська, діяла митниця, почала розвиватись промисловість. У XIX ст. тут діяло 8 мануфактур. У 1863 р. поблизу міста відбулася одна із сутичок Польського антиросійського повстання. У 1866 р. Радивилів став волосним центром. У 1870 р. йому присвоїли статус міста. У 1874 р. освячено новозбудовану церкву св. Олександра Невського, яка діє і нині. В 1873 р. прокладено залізницю Здолбунів-Радивилів. У роки Першої світової війни місто опинилося в зоні запеклих бойових дій. Воно потрапляло до рук австро-німецьких, російсько-більшовицьких, польських військ. У 1920-1939 р. Радивилів був під владою Польщі. Тут діяли осередки різних українських політичних організацій (КПЗУ, ОУН, "Просвіта"). Під час німецько-фашистської окупації 1941-1944 р. тут було знищено понад 3 тис. євреїв. Радивилів свого часу відвідали письменники Григорій Сковорода, Леся Українка, Ісаак Бабель, Оноре де Бальзак, Улас Самчук; військові і політичні діячі Михайло Голнищев-Кутузов, Мирон Тарнавський, Симон Петлюра, Тарас Бульба-Боровець, В'ячеслав Чорновіл. У Радивилові народилися меценат Мойсей Гінзбург, бібліограф Богдан Боднарський, композитор Герман Жуковський, краєзнавець, активіст "Пласту" та ОУН Федір Бортник. Тут жили і творили письменники Модест Левицький і Петро Козланюк. "Ой, чого ти почорніло, Зеленеє поле? – Почорніло я од крові За вольную волю. Круг містечка Берестечка На чотири милі Мене славні запорожці Своїм трупом вкрили..." Тарас Шевченко Тоді, в дев'яту п'ятницю після Великодня, в 1651 р. на острові Журавлиха під Берестечком у протистоянні зійшлися польське та козацьке (у союзі з татарським) війська. Був дуже густий туман... А потім розпочався ще густіший дощ... Зрештою, історія відома – це був один із найпохмуріших днів української минувшини, подія, яку з сумом згадують і українці, і поляки – Берестецька битва. Король Ян Казимир II зібрав військові підрозділи у місті Сокаль (сучасна Львівська область), а в червні перевів їх у Берестечко. Богдан Хмельницький на чолі 100-тисячного війська дочекався свого союзника – кримського хана Іслама Гірея III із 30 тисячами кіннотників, і також вирушив на Берестечко. Головна битва відбулася 30 червня 1651 р. її розпочав атакою кінноти Ярема Вишневецький, та зазнавши втрат, повернувся. Тоді центральна частина польської армії вдарила по кримських татарах, які, захопивши в полон Хмельницького, втекли з поля бою. Битва тривала до ночі. Українським військом керували Іван Богун, Филон Джалалій і Матвій Гладкий. Уночі козаки відійшли на сучасну територію села Острів, а на лівому березі Пляшівки навколо табору насипали потужні земляні вали і протягом десяти днів утримували облогу. Обраний наказним гетьманом Іван Богун вирішив рятувати армію – вивести її через річку й болото. На переправі через болото загинуло багато козаків. На цьому місці смертю героя загинув останній оборонець козацької переправи – козак Іван Нечай. З тих пір і донині яму так і називають Нечаєвою. Поблизу цього місця на пагорбі – старовинне кладовище, де місцеві жителі поховали вбитих повстанців і поставили на могилах кам'яні хрести. Сьогодні на місці боліт, що оточували Журавлиху, і де поховано близько 30 тис. козаків і селян, зоране поле. На колишньому острові зведено Георгіївський храм-пам'ятник. Це основна споруда державного історико-меморіального заповідника "Поле Берестецької битви"; у його саркофазі покояться останки загиблих звитяжців духу. Парафіяни моляться тут за душі загиблих, де навіть повітря, немов би насичене духом козацької слави. Музей-заповідник у Пляшевій має свою історію. На початку XX ст. поблизу Берестечка прокладали шосе. Під час земляних робіт було виявлено велику кількість людських кісток, зброї, ядер. Саме тоді серед української громадськості виникла думка зібрати ці реліквії й ушанувати пам'ять загиблих козаків. На місці козацької битви за проектом архітектора академіка О. Щусєва збудували храм-пам'ятник "Козацькі могили". На подвір'ї біля храму поховали останки запорожців і над їхніми могилами встановили козацькі хрести. Не перестають дивувати відвідувачів музею розписи зовнішнього іконостасу. У нішах будівлі вмонтовані бронзові плити із зображенням епізодів битви. Ці малюнки виконані відомим українським живописцем Іваном Їжакевичем. Талановитий майстер пензля, опираючись на символічні євангельські сюжети, розкрив історичну значущість національно-визвольної війни українського народу проти поневолювачів, сповнену звитяги, незламності духу і глибокого трагізму. У музеї храму до сьогодні зберігаються зібрані на місці битви, предмети й речі козацького вжитку, зброя, а також документи та матеріали того часу. У 1915 р. музей обікрали австрійські війська. А в роки панування Польщі, коли на цих землях заборонялося навіть розмовляти українською мовою, свідома українська молодь, члени "Просвіти", бувало що й ночами прокрадалися лісами до цих святих місць козацької слави, щоб пом'янути лицарські козацькі душі. Лише у 1966 р. музей-заповідник "Козацькі могили" гостинно відчинив двері для відвідувачів і з часом став історико-меморіальним заповідником "Поле Берестецької битви". Сьогодні в музеї "Козацькі могили" діє оновлена експозиція, що розповідає про одну із славних сторінок нашої історії. З с. Острів на територію заповідника перенесено Михайлівську церкву побудовану в 1650 р. За народними переказами, у ній перед Берестецькою битвою Богдан Хмельницький освячував зброю. Щороку в останню неділю червня до Пляшевої стікаються людські потоки. Це нащадки відважних козаків, які поклали свої голови за Україну, віддають шану їх світлій пам'яті. Запрошують жителі району і на традиційні фестивалі народної творчості "Надстирянська весна", фестивалі дитячої творчості "Веселковий дивограй", родинні фестивалі "Родинне коло", у якому беруть участь творчі родини з усього району. Цікавою є творча естафета колективів художньої самодіяльності "Від села до села". У 2006 р. відділ культури і туризму започаткував конкурс естрадної пісні "Юна зірка". Всі заходи супроводжуються виставками майстрів декоративно-ужиткового мистецтва. Багаті фольклорні традиції місцевих колективів, майстерність народних умільців, гостинність мешканців – усе це посилює історичну привабливість Радивилівщини.
Ти прагнеш пізнати свій край, себе, свій рід, свій нарід, свою землю, тоді тобі по адресу