Каталог статей

    Народився 25 серпня 1924 року в с. Помішна  Новоукраїнського району Кіровоградської області. На фронт Володимир Антонович був призваний із Кіровградщини у березні 1944 року. Потрапив у 108 –й гвардійський полк 36-ї дивізії 2-го українського фронту. Брав участь у Ясько – Кишинівській наступальній операції. Після важкого поранення В. А. Адамського не комісували, а, підлікувавши, визнали придатним для нестройової служби і визначили бути при госпіталі. Згодом направили на курси санінструкторів у Будапешт, там і зустрів звістку про капітуляцію Німеччини. А в серпні потрапив у число воїнів, яких відправляли на Далекий Схід – для участі у війні проти Японії. Тільки от  доїхати встиг до Москви. Війна закінчилася. Демобілізувався в листопаді 45-го року.

     Після війни працював на Радивилівському харчокомбінаті майстром. Помер в червні 2011 року. Похований в м. Радивилів.

     Нагороджений  орденами: «Слави» ІІІ ступеня, «Вітчизняної війни»,  «За мужність», «Георгій Жуков», медалями : «За перемогу над Німеччиною», «За трудову доблесть», «Ветеран праці», 8-ма ювілейними медалями.

     Надчидський В. Медаль за бій, медаль за труд…//Прапор перемоги.-2003.-11 квітня.

   Фото з сімейного архіву, інформація  з розповіді сина.

      Микола Григорович Гнатюк, народився  3 грудня 1925 року в с. Немирівка Радивилівського району Рівненської області. В 1941 році закінчив семирічну школу в с. Немирівка. 

      Навесні 4 квітня 1944 року був мобілізуваний в армію. Призвали до Пензи в військову частину 2010 Зенітно – артилерійського полку.

     В квітні 1944 року був направлений розвідником на оборону Москви в складі  3 батареї 2010 Зенітно – артилерійського полку. 

     Липень – вересень 1944 року - розвідник 11 батареї  88 Запасного зенітно – артилерійського полку.  З вересня 1944 року по жовтень 1945 року в складі Третього Українського фронту 109 Зенітно-артилерійського полку воював наводчиком 1 батареї  у Румунії,  був перекинутий до Болгарії, Угорщини, Австрії. Брав участь у боях з німецькими окупантами за Відень, отримав  звання молодший сержант.  Тут у Відні зустрів Перемогу у Великій Вітчизняній війні.

      Після закінчення війни в 1945 – 1946 рік був наводчиком  в складі 4 батальйону в/ч 03393.  В 1946-1950рр. в/ч.03363 - артилерист протитанкової артилерії, командир зброї  3 батальйону  . Після закінчення війни Микола Григорович прослужив ще шість з половиною років в армії.  В березні 1950 року був звільнений в запас.

      В 1950 році, в зв’язку з високими заслугами у війні, Миколу Григоровича направили на роботу в міліцію.  З 7 квітня 1950 року по 11 вересня 1959 року працював в органах МВС  України,  Закінчив Чернівецьку школу міліції, отримав звання лейтенант, працював дільничним в Радивилівському районі.

     Після служби в міліції з 1960 року працював експедитором у Радивилівській райспоживспілці аж до самої пенсії.

     Помер Микола Григорович 13 травня 2008 року.

     Бойові й трудові відзнаки:  ордени: «За мужність», «Вітчизняної війни ІІ ступеня»,  медалі:  «За взяття Вєни»,  «За Відвагу», «За Перемогу над  Німеччиною у Великій Вітчизняній війні»,  медалі: «За бойові заслуги», «За доблесть та відвагу у Великій Вітчизняній війні», медаллю Жукова, «За доблесну працю», «Ветеран праці», ювілейні нагороди.

     Народився 17 листопада 1921 року в селі Великий Самбір Конотопського району Сумської обл. В 1940 році був призваний на строкову службу. Служив у 34 стрілецькому полку 75 стрілецької дивізії, яка стояла в трьох кілометрах від Західного кордону, який проходив по річці Буг. В Білорусії в районі Брестського укріпвузла 22 червня 1941 року розпочалась для Михайла Карповича Велика Вітчизняна війна.

    Брав участь в боях проти німецько – фашистських загарбників (1941 -1942 роках). Захищав міста Пінськ, Лунінець, Житковичі, Петриков та інші. В одному з боїв був тяжко поранений. Після лікування був направлений  на службу на Далекий Схід. У 1945 роках брав участь у  боях з японськими мілітаристами у Манжурії проти Квантунської армії в складі 552-го окремого саперного батальйону (Забайкальський фронт).

    По закінченні війни з 1946 по1987 роки працював учителем математики та креслення в школах району.

    З 1987 по 1995 роки працював головою  Радивилівської районної  ветеранській організації, а з 1995 по 2007 рік – головою міської ветеранської організації.

    Нагороджений орденами: «Вітчизняної війни» І ступеня, «Богдана Хмельницького» ІІІ ст. медалями: «За відвагу», «За перемогу над Німеччиною», «За перемогу над Японією», «Захиснику Вітчизни», «Ветеран праці», «60 років визволення Білорусі від німецько – фашистських загарбників» та 12 ювілейними медалями.

http://who-is-who.ua/main/page/rovno/10/69

    Ящук В. З когорти переможців//Прапор перемоги.-2015.-20 лютого.

Документи з сімейного архіва.

    Народився 11 вересня 1927 року в с. Гаї Бучацькі Тернопільської обл.

    У жовтні 1944 року 17-річним юнаком був призваний в лави Червоної Армії. Іван Дурда опинився в Марійській автономній республіці, де прослужив півроку. А в червні 1945 року був включений у маршову роту, яку відправляли на Далекий Схід і  перекинули з Європи. Як відомо, 8 серпня СРСР оголосив війну Японії, а наступного дня розпочався наступ, який тривав два тижні. У цих бойових діях брав участь і Іван Йосипович Дурда. Він воював у складі 110-ї гвардійської дивізії Забайкальського фронту. Учасник кидка через пустиню Гобі і боїв з японцями  в горах Великий Хінган, що у Китаї.

     Після війни закінчив Бучацьку середню школу /9-10 класи/ , поступив у Станіславський медінститут. Понад 50 років працював у Радивилівській районній лікарні на Рівненщині, очолював хірургічне відділення. Кандидат медичних наук, полковник медичної служби в запасі.

    Організатор , голова та активний діяч Всеукраїнського об’єднання ветеранів війни в районі.

    Нагороджений: орденами «Вітчизняної війни» та «За мужність», 15-ма ювілейними медалями, відзнакою «Відмінник охорони здоров’я», почесною ювілейною відзнакою «70-річчя створення УПА» та багатьма грамотами.

    Ящук В. Іван Дурда, хірург, кандидат медичних наук[Електронний ресурс]. – Режим доступа: http://blog.i.ua/user/4454749/813675/. – Назва з екрана

         Іван Йосипович Дурда: Фото [Електронний ресурс]. – Режим доступа: http://io.ua/29193563. – Назва з екрана

         Іван Дурда: Фото [Електронний ресурс] . – Режим доступа: http://uk.wikipedia.org/ . – Назва з екрана

         Записано з розповіді самого Івана Дурди.

         Фото солдата І. Дурди з сімейного архіва.

     Народилася 25 грудня 1925 року в селі Іванівці тоді Потіївського району на Київщині. З початком Великої Вітчизняної війни, коли в село зайшов один з кінних загонів партизанського з’єднання генерала Наумова,її сімнадцятирічну дівчину зарахували в загін. Доглядала за пораненими.

     У 1944 році партизанське з’єднання, до якого входив її загін, влився у Червону Армію. Повернулася додому, поступила в Малинівський лісотехнікум, навчаючись у ньому й зустріла Перемогу.

    Нагороджена орденами: «За мужність» ІІІ ст., «Вітчизняної війни»ІІ ст., численними медалями.

    Свідницький В. Вершниця з воєнних літ//Прапор перемоги.-2003.-19 вересня.

    Фото з архіву музею

     Народився 28 серпня 1919 року в с. Іванівці Сироткінського району Псковської обл. В 1939 році був призваний в армію. Воював на  Фінському фронті Петрозаводського напряму. В 1940 році прибув в м. Радивилів, а в 1941 році застала війна. В тринадцятій армії триста п’ятдесятої дивізії сімдесят шостого полку в м. Рівне був командиром автоматного підрозділу. Брав участь у Бродівському котлі, пройшов Польщу, Чехословаччину і дійшов до Берліна. Звідти пішки повертався до Києва. Був поранений в 1940 році.

     Нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ст. /за визволення Праги/, медалями: «Завзяття Берліну», «За відвагу»/

     Інформація і фото з архіву школи №1.

      Народився у Вінницькій області. У 1944 році був мобілізований. Після 3-місячних курсів у школі молодших авіаспеціалістів попав на передову. Служив стрільцем – радистом у 664-й авіадивізії. Брав участь в боях під Бродами. Під час оборони міста Катовіце був поранений. Після лікування повернувся у свою частину. Брав участь у визволенні Дрездена і Берліна, де і зустрів Перемогу. В армії служив до 1950 року у військовій частині, яка дислокувалася біля Радивилова. Після звільнення з армії працював міліціонером, згодом на комбінаті хлібопродуктів.

     Нагороджений орденами: «Вітчизняної війни» ІІ ст., «Слави» ІІ і ІІІ ст., іншими нагородами.

     Грицайчук В. Володимир Костянтинович Козунь//Прапор перемоги.-1999.-26 жовтня.

     Народився 1923 року. На фронт був призваний 24 березня 1944 році. Служив сержантом – стрільцем у 382 загоні авіаційно – технічному батальйоні аеродромної роти.

    Сержант Кокошко брав участь у війні в складі ІІ в ІУ Українських фронтів. Після війни працював вчителем військової підготовки в міській школі. Помер 1985 року. Похований в місті Радивилів.

     Нагороджений: трьома орденами «Слави»

     Медалями: «За Победу над Германией в Великой Отечественной войне 1941 – 1945 гг.», ювілейними медалями:  «Тридцать лет Победы в Великой Отественной войне 1941 -1945 гг.», «40 лет Победы в Великой Отечественной войне1941-1945 гг.», «60 лет Вооружённых Сил СССР», «20 лет Победы в Великой Отечественной войне1941-1945 гг.», «50 лет Вооружённых Сил СССР»

    Фото з сімейного архіву. Інформація з шкільного архіву.

     Народився 20 червня 1920 року в м. Гайсин Вінницької області. Двадцятирічним юнаком був призваний в армію. Служив на Далекому Сході. Брав участь у визволенні Києва, форсуванні Дніпра. Був поранений. Воював на фронті під Ленінградом, де був поранений.

     Далі воював у піхотній частині у складі І Українського фронту під командуванням  генерала Ватутіна. Брав участь у визволенні Христинівки, Старої Синяви, Бердичева. У 1944 році С. Крижанівський одяг форму поручика польської армії в дивізії імені Тадеуша  Костюшка. За півтори сотні кілометрів від Берліна, під містечком Регенвальде був поранений і День Перемоги зустрів у госпіталі. Після лікування був направлений у Варшаву, звідки й звільнився у запас.

        Нагороджений: Орденом Червоної Зірки, трьома Орденами Слави.

      Мартинюк В. Не кланявся кулям й осколкам//Прапор перемоги.-2000.- 25  квітня.

     Народився 15 вересня  1916 року в с. Нестеровичі  Медянського району Кіровської області. Другу світову війну розпочав з Фінляндії. З грудня 1937 по листопад 1940 років служив на 134 авіабазі. Брав участь в бомбардуванні укріпленої лінії Маннергейма, бойових порядків фінських військ.. Був призваний в армію 25 липня 1941 року в 243-ю стрілецьку піхотну дивізію у Ярославлі. Воював на п’яти фронтах.

     Після Центрального  фронту з 7 вересня 1942 року перебував у складі Донського під стінами Сталінграда. З 15 березня 1944 року – 3-й Український, з 5 липня цього ж року – 2-й Український. Визволяв від німецьких загарбників Лисичанськ, Артемівськ, Красний Лиман, Запоріжжя, Миколаїв, Нікополь. Далі були молдавські Бєльци, румунські Ясси. Під Бєльцами отримав осколочні поранення в голову та спину. В вересні 1944 року був відкомандирований до складу 87-го авіа технічного полку штурмовиків ІЛ – 10. День Перемоги зустрів у Будапешті. У травні 1946 року був демобілізований.

     З 1948 року і аж до виходу на пенсію у 1976 році Іван Іванович пропрацював на залізниці.

     Мартинюк В. Зі Сходу на Захід України пройшов фронтовими дорогами солдат – піхотинець//Прапор перемоги.-1999.- 26 жовтня.