Революція гідності. Війна. Рівненщина

Пам'яті загиблих земляків - воїнів АТО



Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Друзі сайту

Пошук

Категорії розділу

Легенди краю [21]
Музейні експозиції [1]
Радивилівщина: час, події, люди [39]
Майстерня слова [20]
Мистецькі грані [15]
Рідне місто моє, тебе я прославляю [13]
Марія Федорович [6]
Герої не вмирають [8]
Вірші Д.Суханова [2]
Наші видання [1]
м.Радивилів [29]
Хотинська сільська рада [7]
Ситенська сільсіка рада [13]
Михайлівська сільська рада [5]
Дружба [36]
Березинівська сільська рада [8]
Боратин [24]
Довгалівка [16]
Башарівська сільська рада [20]
Срібне [10]
Крупець [9]
Бугаївка [4]
Опарипси [3]
Добриводська сільська рада [13]
Теслугів [15]
Пляшівка [11]
Гранівка [7]
Козин [6]
Пустоіванне [15]
Іванівка [17]
Іващуки [5]
Зарічне [3]
Бригадирівка [12]
Немирівська сільська рада [19]
Жовтневе [35]
Підзамче [15]
Копані [6]
Острів [14]
Пляшева [21]
Рідківська сільська рада [17]
Григорій Комар [2]
Сестрятинська сільська рада [10]
Четвер, 19.10.2017, 21:09
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Блог Радивилівської міської бібліотеки
"Краєзнавчий гід"

Каталог статей

Головна » Статті » Рідне місто моє, тебе я прославляю

У категорії матеріалів: 13
Показано матеріалів: 1-10
Сторінки: 1 2 »

Сортувати по: Даті

1.

Наш район – то душ палких порив,

Що давно поріднений із тими,

Хто зірницю волі запалив

Від козацьких іскор невгасимих.

 

Приспів:

Район із центром Радивилів –

Маленька частко України,

Твої простори серцю милі,

До тебе думка всюди лине.

 

Піснею залишиться для нас

Героїчна Берестецька битва, –

Подвиг козаків, здолавши час,

Зазвучав, немов свята молитва.

 

Приспів.

 

Краю мій, напоєний слізьми,

Вбраний у весняні оксамити,

Тут себе утверджуємо ми,

Тут нам доля дарувала жити.

 

Приспів.

 

І нехай в далекій стороні

Понад снами край наш закурличе,

Забринить в душі тобі й мені,

Щемом нерозгаданим покличе.

 

2.

Мій краю, добре звіданий, знайомий,

Щоразу ти береш у свій полон,

Коли я повертаюся додому,

До тебе, Радивилівський район.

 

Приспів:

Люби свій край, люби не для годиться,

В розлуці він не раз тобі насниться.

 

В тобі є стільки величі й звитяги

Ще з тих далеких і бентежних днів,

Коли під мудрим Богуновим стягом

Утвердилася слава козаків.

 

Приспів.

 

Козаччина в дні радості і суму –

Неначе світла, провідна зоря.

І недаремно берестецька дума

Озвалася у віршах Кобзаря.

 

Приспів.

 

Твої сини і дочки, рідний краю,

Не раз за волю вирушали в бій,

Адже утіхи більшої немає,

Як Україні послужить своїй.

 

Усього світу і міста, і ріки,

Напевно, не зрівняються із тим,

Що із дитинства увійшло навіки

У наше серце, ставши нам святим.

1.

Наш район – то душ палких порив,

Що давно поріднений із тими,

Хто зірницю волі запалив

Від козацьких іскор невгасимих.

 

Приспів:

Район із центром Радивилів –

Маленька частко України,

Твої простори серцю милі,

До тебе думка всюди лине.

 

Піснею залишиться для нас

Героїчна Берестецька битва, –

Подвиг козаків, здолавши час,

Зазвучав, немов свята молитва.

 

Приспів.

 

Краю мій, напоєний слізьми,

Вбраний у весняні оксамити,

Тут себе утверджуємо ми,

Тут нам доля дарувала жити.

 

Приспів.

 

І нехай в далекій стороні

Понад снами край наш закурличе,

Забринить в душі тобі й мені,

Щемом нерозгаданим покличе.

 

2.

Мій краю, добре звіданий, знайомий,

Щоразу ти береш у свій полон,

Коли я повертаюся додому,

До тебе, Радивилівський район.

 

Приспів:

Люби свій край, люби не для годиться,

В розлуці він не раз тобі насниться.

 

В тобі є стільки величі й звитяги

Ще з тих далеких і бентежних днів,

Коли під мудрим Богуновим стягом

Утвердилася слава козаків.

 

Приспів.

 

Козаччина в дні радості і суму –

Неначе світла, провідна зоря.

І недаремно берестецька дума

Озвалася у віршах Кобзаря.

 

Приспів.

 

Твої сини і дочки, рідний краю,

Не раз за волю вирушали в бій,

Адже утіхи більшої немає,

Як Україні послужить своїй.

 

Усього світу і міста, і ріки,

Напевно, не зрівняються із тим,

Що із дитинства увійшло навіки

У наше серце, ставши нам святим.

Володимир Ящук

(муз. Віталія Колесника)

Рідне місто моє, тебе я прославляю | Переглядів: 111 | Додав: ya_nazik | Дата: 24.12.2014 | Коментарі (0)

Поглянем на карту країни  –

Тут ціле мереживо міст,

Бо кожен об’єкт – «топоніми»

Історії носить заміс.

 

Бо назва цих слів нам знайома:

Хрещатик, Дністер чи Франківськ,

Або назва вулиці нова

Вплелася у епос віків.

 

Поглянем – є Корець, а вперше –

Корчеськ носив назву корчів,

Або ось містечко Рівне

Зіп’ялося серед горбків.

 

Ім’я Радивилів, магната

Литовського місто несло,

А Батьків нагадує хату,

З якої зродилось село.

 

Бо скільки населених пунктів,

То стільки припущень й легенд.

Хоч, правда, бувало, що штучно

Містам надавали імен.

 

Поглянем на карту країни

Тут ціле мереживо міст.

В цих назвах красу Батьківщини

Нащадкам наш предок зберіг.

Василь Ярмусь

Рідне місто моє, тебе я прославляю | Переглядів: 116 | Додав: ya_nazik | Дата: 24.12.2014 | Коментарі (0)

Сл. Євгена Гудими муз. Віталія Колесника

1.
Наш район – то душ палких порив,
Що давно поріднений із тими,
Хто зірницю волі запалив
Від козацьких іскор невгасимих.

Приспів: Район із центром Радивилів –
                Маленька частко України,
                Твої простори серцю милі,
                До тебе думка всюди лине.

Піснею залишиться для нас
Героїчна Берестецька битва, –
Подвиг козаків, здолавши час,
Зазвучав, немов свята молитва.

Приспів.

Краю мій, напоєний слізьми,
Вбраний у весняні оксамити,
Тут себе утверджуємо ми,
Тут нам доля дарувала жити.

Приспів.

І нехай в далекій стороні
Понад снами край наш закурличе,
Забринить в душі тобі й мені,
Щемом нерозгаданим покличе.

 

2.

Мій краю, добре звіданий, знайомий,
Щоразу ти береш у свій полон,
Коли я повертаюся додому,
До тебе, Радивилівський район.

Приспів: Люби свій край, люби не для годиться,
                В розлуці він не раз тобі насниться.

В тобі є стільки величі й звитяги
Ще з тих далеких і бентежних днів,
Коли під мудрим Богуновим стягом
Утвердилася слава козаків.

Приспів.

Козаччина в дні радості і суму –
Неначе світла, провідна зоря.
І недаремно берестецька дума
Озвалася у віршах Кобзаря.

Приспів.

Твої сини і дочки, рідний краю,
Не раз за волю вирушали в бій,
Адже утіхи більшої немає,
Як Україні послужить своїй.

Усього світу і міста, і ріки,
Напевно, не зрівняються із тим,
Що із дитинства увійшло навіки
У наше серце, ставши нам святим. 

Рідне місто моє, тебе я прославляю | Переглядів: 232 | Додав: ya_nazik | Дата: 25.07.2014 | Коментарі (0)

Євген Гудима

 

Роки проходять і мчать далі,

Як повз містечко поїзди.

Несуть і радості й печалі,

І в кожного свої сліди.

 

Казна пуста, в ній вітер віє,

Обскубана, як той спориш,

Та все ж містечко хорошіє,

Ще б пак! – воно малий Париж.

 

Нам вороги наносять шрами,

Питання стало на ребро.

Ми ж вірим – час загоїть рани

І стрілка вкаже на Добро.

 

І матимем країну сталу,

Не пошкодуєм праці й сил,

І посміхнеться з п’єдесталу

Микола Чорний Радзівіл.

 

Роки приходять і відходять,

Як повз містечко поїзди,

Тож хай лишають у народі

Лиш теплі спогади й сліди.

Рідне місто моє, тебе я прославляю | Переглядів: 153 | Додав: ya_nazik | Дата: 25.07.2014 | Коментарі (0)

Євген Гудима

Спливли віки, покрилась пилом
Вся історична далечінь,
Яку здолав наш Радивилів,
А це – десятки поколінь.

В цім лабіринті віковому
Чого там тільки не було:
Глухі кути, зневіра, втома -
А скільки люду полягло!

Плуги історії зарили
У землю безліч молодих –
По всій Волині в нас могили ¬–
Всі жертви воєн світових.

Де тільки не перебувала
Наша земля впродовж віків.
Украй знеможена, стогнала,
Чужих кормила вояків

Річ посполита, московіти,
Султани, цісарі, царі
Хотіли нами володіти,
Гострили хижі пазурі.

Вони змагалися у звірстві
І край наш ставили на кон,
Поки в Литовському князівстві
Не прихистив людей Закон.

Статут Литовський як основа
Усіх законів існував,
Він наш народ, і віру, й мову
З усіма поспіль захищав.

Щораз, коли загрози свіжі
Лякали хтивістю ідей,
Статут, як той обруч на діжі,
Докупи з’єднував людей.

Коли збирався люд на віче
Громадою чинити суд,
В усі часи в Середньовіччі
Лунало: – Як велить статут…

Його неписані закони
Жили в народі сотні літ.
Не раз повстанські всі загони
Він надихав, щоб скинуть гніт.

Суворі виклики епохи
Стрічали з ним народи всі,
На «Руську Правду» схожий трохи –
Закон славетний на Русі.

«Писарь земски по руску маєтъ
И словы рускими писать
И присегнути Богу маетъ,
И к выписы додать печать».

Пожухла тих віків полуда,
Нещадно час її січе.
Яку брехні не став запруду,
Він її змиє, бо тече.

Як з гір ріка, що на рівнину
Стрибнула у роздолля нив:
Молімося за Україну,
Щоб Бог її нам боронив.

Плекав її красу нетлінну
І захищав в путі від лих,
Вона для нас свята, єдина –
Єдина в мертвих і живих.

Всі історичні урагани
Ніколи не минали нас,
Вона ж зализувала рани
Щоразу довгий-довгий час.

Як тільки здіймались заграви -
Палили в степу кураї -
Не спала, бо десь там у лаві
На бій ішли діти її.

Тремтіла вночі тополино:
–Хто знову? Татарин чи лях?
А вранці журна Україна
На битий виходила шлях.

Вдивлялась у даль неозору,
Чекала синів із доріг,
Нерідко відтіль страшне горе
Повзло, як змія, на поріг.

А засвіт ще кралися тихо
Баскаки – брудна татарва –
І знову селом скаче лихо,
І знову душа ледь жива…

Воскресла, як сурми побідні
Звитягу трубили здаля,
– І ось вони! Ось вони рідні! –
Співали і небо й земля.

–А що я казав! Характерник*
В шинку посміхався дідам
–Три чарки у борг всім! Поверну,
Усе до копійки віддам.

Кобзар бідний скарб зі спини
Повісив під тин на кілок –
Сумної все грав, але нині
Зі струн вилітає танок.

Вернулася радість під стріхи,
Всміхнулось у сні немовля,
І, схоже, танцює від втіхи,
Парує вагітна земля.

Нехай підростуть козачата,
Гримлять хай нові весілля.
Прийде час – і стануть на чатах,
Захищена буде земля.

А там, на лужку за городом
Над ставом і танці, і спів.
Не буде тобі переводу,
Мій роде, вовіки віків!

В потоці часу шум і піна,
І вир, і плесо, й водограй,
Ти – мучениця, Україно,
Як і Волинь – наш отчий край.

Нас з ним єднає пуповина
І нерозведені мости,
Які і діда, й батька, й сина
Ведуть до спільної мети.

Бо справжня пам'ять історична
Сягає двох-трьох поколінь,
А далі все іде як звично:
–Що там позаду?... Труха, тлін.

Про ті часи легенди, міфи
Трава вже вкрила, полини.
Плоть і кістки погризли грифи,
Нетлінні свідки – де вони?

Від нас вони все далі й далі,
Часи прадавні, мовчазні –
І їхні радощі й печалі
Хвилюють нас хіба що в сні.

А ще герої, що з екрана
Вряди-годи йдуть до кімнат:
Чи загадкова Роксолана,
Чи князь Острозький – меценат.

Острог – Афіни на Волині –
Учених вабив, як магніт,
Як взятка у сім’ї бджолиній, 
«Апостол» вийшов з друку в світ.

А в Пересопниці Григорій, 
Монастиря архімандрит, –
На мові руській заговорить
У нього Новий Заповіт.

Він довго-довго ждав моменту,
Лежали книги ці в імлі,
На нім клянуться президенти
Нині народу і землі.

Ці постаті в нас знає кожний
Вони являють перший план –
Сегізмунд Август , Іван Грозний,
Султан Османський Сулейман.

І молодий ще Вишневецький,
І Наливайко Северин,
Митрополит Іов Борецький,
І цілий сонм княжих родин.

Яких ніяк не оминули 
Всі Реформації дива:
І лютеранство вже відчули,
І кальвінізм – віра нова.

Палала збурена спільнота
Вогнем церковних протиріч,
Католик різав гугенота –
Варфоломіївська ця ніч

Роздула вогнище. Дерева
Палали в пітьмі, як свічки.
Різня в Парижі. Ніч серпнева
Кров’ю наповнила річки.

І гугеноти всі без тями 
В кривавій пастці тій нічній.
До неба спраглими вустами
Волали: «Боже, Боже мій!..»

Інтриги, зрада – все сплелося,
І гори трупів лежать ниць.
Засів кривавий, а колосся?
Або вода із тих криниць?

Зловісний дим діянь зухвалих
Усю країну застилав,
Армагеддону цього спалах
Ще довго в світі не згасав.

Минулого не перебореш, 
Чи то тепер, а чи давно,
Воно й сьогодні з нами поруч
І в соцмережах, і в кіно.

Тривають війни релігійні
Поміж церков, поміж родин –
У кого віра більш надійна,
А Бог на небі – він один.

Це розуміли Радзивіли –
Микола Чорний і Рудий,
В цей смутний час вони зуміли
Знайти рецепт дуже простий:

Якщо всі перед Богом рівні – 
Є в Біблії такі слова, - 
То у Князівстві, тут у Вільні,
Церкви всі рівні у правах.

Чим не чудова ця ідея –
Ідея рівності, надій,
Що вічні блукачі євреї
Тут теж знайшли притулок свій.

В часи суспільної розпуки,
На берегах жорстоких літ
Сказати слово запоруки –
Це справді геніальний хід!

Було Князівство многолике –
Церков, релігій – цілий вир,
Але від Вільни до Олики
Тривав міжконфесійний мир.

Рудий на сході московітів
Успішно стримував орду,
А Чорний рискав все по світу,
Щоб попередити біду.

Один політик, другий – воїн,
Могутній і міцний тандем –
Ввійшли в історію обоє,
Про них і мову поведем.

То хто ж вони, ці Радзивіли,
Герої давньої пори,
І чим привабити зуміли
Колись їх наші пращури?

Землі у них не бракувало,
Людей же скубала чума,
Отож обоє скрізь шукали,
Чи справжніх витязів нема.

Військові успіхи Рудого
Давали брату козирі:
І спротив, і пересторогу
Чинили унії вгорі.

Народ же віру свою й мову
Мінять, як панство, не бажав,
Вона в Князівстві за основу
Була у зносинах держав.

Султанша Порти Роксолана –
Та, що сягнула висоти,
Стала могутня, в світі знана –
На мові рускій шле листи.

Дороги в спеку і в морози
Братам стелились і вели
Туди, де жевріли загрози,
Чи вітер ніс рештки золи.

А попіл цей не подорожній,
Він бив у серце, наче дзвін.
У кожного - свій шлях тривожний…
Їх радник Бог. Чи з ними він?

Рідне місто моє, тебе я прославляю | Переглядів: 176 | Додав: ya_nazik | Дата: 25.07.2014 | Коментарі (0)

Євген Гудима

"Наш радник Бог!" - У Радзівіллів 
Девіз такий спрадавна був. 
І почувались вони сміло 
Від Німану і аж по Буг.
Із позолоченим обводом 
На гербі чорних три труби 
Були відомі у народі 
Тієї давньої доби.
Родинний замок в Білорусі, 
Де Німан сочиться з боліт. 
Збудований у римськім дусі. 
Донині в Несвіжі стоїть,
На шляху битім, при кордоні, 
Хто тільки тут не побував. 
А знаменитий Бернардоні 
Фортецю справжню збудував.
Дванадцять залів в позолоті, 
До сотні й тисячі принад, 
До того ж - скільки днів у році -
У замку стільки ж і кімнат.
Ходів підземних павутиння, 
Що простяглось на кілька верст. 
А тонни золота! Донині 
На скарбах ще не ставлять хрест. 
Святих апостолів дванадцять 
У золоті на повний зріст, 
Книг старовинних тисяч двадцять. 
Та й це іще не повний вміст. 
Про дещо з хронік нам відомо 
І не відомо водночас. 
Бо таємниці цього дому 
Навічно сховані від нас,
Останнім з роду Радзівіллів 
У Несвіжі був Домінік, 
На цей час Польщу поділили –
З війни почався новий вік.
В усіх церквах дзвонили дзвони, 
Французи йшли як на парад, 
Несвіж стрічав Наполеона, 
І Радзівілл був цьому рад.
"З Москвою будемо ми квити 
І Україну заберем, 
Відновимо Річ Посполиту, 
До двох морів знову дійдем".
П'ять тисяч шляхтичів-уланів 
Він Бонапарту в поміч дав. 
Та не вдалося втілить плани –
З Наполеоном відступав...
Заскочив у гніздо родинно –
Давався поспіх вже взнаки, 
А десь через якусь годину 
Вступали в Несвіж козаки.
Від ран помер він вже в Парижі... 
Кружляв лист жовтий за вікном, 
Душа спокійна, погляд хижий... 
Зірвав скарбницю економ.
Лиш двоє знали таємницю –
Сам князь і вірний йому друг, 
Останній підірвав скарбницю, 
В Париж відправив двоє слуг. 
Де вояки, до того ж п'яні, 
Там, звісно, безлад і погром, 
Добро вантажили на сані, 
Тут їх облаяв економ.
Його й повісили солдати –
Російські п'яні козаки.
Якби ж вони могли та знати: 
Скарби пропали навіки.
Було життя... Було - і згасло, 
Лиш труп хитався у петлі, 

Підземний хід зірвав він вчасно. 
Скарби поховані в землі.
А вітер часу? Він існує. 
Розносить добре і лихе, 
Людей бентежить і дивує, 
У кого серце не глухе.
Минають сумніви. Надії 
Знов блиснуть на шляху до див. 
Апостоли із Візантії?! 
Це ж Історичний детектив!
Де ж ці апостоли, де каса? 

Не запитаєш у мерця, 
І це нащадкам час від часу 
Хвилює думи і серця.
Живуть віками таємниці, 
Здавалось би, і слід вже стлів. 
І раптом тут якась дрібниця 
Відкриє людям все без слів.
Зірки вмостились над дахами. 
Несвіж, червень, тиха ніч... 
Виводять жаби свої гами, 
Як і впродовж усіх сторіч.
Старий костел - краса містечка, 
Відкритий натиску вітрів. 
Над шпилем - зоряна вуздечка, 
Щербатий місяць без зубів.
Повітря в тихе надвечір'я 
Розріжуть крила кажана. 
І мерехтять з небес сузір'я...
І тишина... І тишина...
Тут веселились, грали в карти 
Бундючні графи й королі, 
Що й слова доброго не варті –
Жили ж на людські мозолі.
Тут катували і душили 
За правди вічної слова. 
На білі мармурові брили 
Злітала хлопська голова.
А там, на площі, вже у місті, 
Ген на північній стороні 
Підряд років, мабуть, зо двісті 

Палили відьом на вогні.
Великий зодчий Бернардоні 
Говорить з нами крізь віки. 
Та все ж красу оцю бездонну 
Творили й наші земляки -
Поліщуки і волиняни, 
Майстри повсюди в нас були, 
І хоч залишились незнані, 
Цю казку в камені звели. 
Ночами серед білих статуй 
Побіля входу, на рові, 
Там можна привидів стрічати, 
Гуляють часто, як живі.
Є серед них один філософ –
В плащі, неначе пілігрим, 
Якщо вже дуже хто попросить, 
Розвіє таємниці дим.
I попливуть віки поволі 
Картинами - за віком вік, 
Як марево в далекім полі 
За шторами важких повік.
Нема кінця небесній сфері, 
І вічність теж не має меж.

Тінь Пані в чорнім, кавалери 
Попід шатрами старих веж.
Красуня Барбара при ділі 
І кавалериїї теж –
Пильнують скарби Радзивіллів, 
Тут і Домініка кортеж.
А онде привиди зловіщі –
Дух злих і жадібних людців. 
Рубали голови... за віщо. 
Тепер мерці і… не мерці.
Їх потойбіччя не приймає, 
Кривавих справ цеховики, 
І навіть в пекло не пускають. 
Бо то всі нелюди, вовки.
Схрестилися мечі із криці, 
Раптово здиблюється кінь. 
Це рицарський турнір в Олиці.
Микола Чорний? Схоже, він.
Чи справжній привид цей у замку? 
Вночі ж примаритися міг. 
Адже зникає він щоранку. 
Скоріше, то прадавній міф.
Переплелись забуті дати 
В реєстрі княжих поколінь,
А ми, що ми повинні взяти, 
Невже одну труху і тлін?
Для нас це - зовсім не важливо. 
Бо суть же, зрештою, не в тім... 
Якщо легенда, то красива. 
Бо ж Радивилів - то наш дім
Пливе на крилах дня і ночі, 
З яких пресуються віки, 
В легенду кожен вірить хоче, 
Як діти вірять у казки.

Рідне місто моє, тебе я прославляю | Переглядів: 126 | Додав: ya_nazik | Дата: 25.07.2014 | Коментарі (0)

Євген Гудима

Ішло шістнадцяте століття 
Після Христового різдва. 
Рік шістдесят четвертий, квітень, 
Число знаменне - двадцять два.
Над квітами гуділи бджоли –
Землі одвічні трударі. 
З великим почтом князь Микола 
В нас опинився в тій порі.
Він був у п'ятому коліні 
У Радзівіллових родах –
Густе волосся чорно-синє. 
Така ж розкішна борода.

Грязь вже підсохла на дорозі. 
А там, до грузько, - лежить гать. 
Слідкує варта, чи в облозі, 
Бува, злодії не стоять, 
Часи неповні, ліс довкола –
Берези, сосни, ясени... 

Куняє тихо князь Микола 
І огортають його сни: 
"То Жигимонт-король в Олиці 
Гостюють з Барбарою вдвох, 
Дарують шаблю йому з криці, 
Коли ж було це? А... в Різдво!
То Балабан із єзуїтів, 
Липкий, неначе та смола, 
Давно в куні пора сидіти, 
Бо суне з впертістю вола.
Іч! Розплодились на Волині! 
Ще й ненажерливі, як міль!" 
Карету гецнуло на глині –
І тут проснувся Радзівілл.
"Канцлер Литовський, маршал сейму! –
Кричала варта: - Розстулись!" 
З-за рогу раптом навперейми 
Сікач страшний - де не візьмись.
Та не один, а ціле стадо 
Слідом неслося до води, 
І враз вся княжа кавалькада 
Розсипалася - хто куди.
З життям прощався князь Микола, 
Бо коні стали дибом вмить, 
Карету кинуло додолу. 
І він відчув - кудись летить...
Розплющив очі і - о Боже! –
У велетня він на руках. 
Промовив: "Де моя сторожа?" – 
"Усі розбіглись по кущах".
Брав участь в лицарських турнірах 
У Луцькім замку при святах. 
Спис довгий і важка сокира 
В руках літали, наче птах.
А тут (о сором!) - розгубився, 

І княжий гонор враз заграв –
В руках у хлопа опинився. 
О, що тоді він відчував!
Високий велетень, плечистий 
На землю князя опустив.
«О Матко Боска, о Пречиста" –
Молився князь, а потім стих.
Та зрештою прийшов до тями, 
Поправив одяг і устав –
Внизу обрив, глибока яма, 
А там - блищить водою став. 
Карету велетень тим часом
З землі підняв, коней запріг. 
З-під лісу хтось гугнявим басом 

Тут гучно затрубив у ріг.
Збігатись стала охорона -
Всі лицарі, як не кажи. 
Сміялось сонечко червоне –
Такі бувають вояжі!
Тут ґречно велетень вклонився, 
В карету князя попросив. 
Князь на сидінні опинився, 
Спитав: 'Ти хто є?" - "Я русин.
Тутешній я. Дивився верші, 
Аж бачу - коні в прірву мчать. 
Отож і опинився першим, 
Мені до цього не звикать, 
Тут свині часто мутять воду, 
До річки мчаться стрімголов. 
То все мисливці винні з Бродів –
Уже і слід їх прохолов".

"Димів тут, бачу, не багато, 
А скільки ж люду є у вас?"
"Хіба ж ми вмієм рахувати? 
На те прийде ревізій час.
У нас рахують більш скотину: 
Овець і кіз, корів, коней –
Вона у кліттях - там, за тином" - 
"А люд?" - "Як дим - п'ять-шість сімей. 
Містечко Крупець і Барання –
В п'ятидесятницю там торг: 
Женем худобу туди зрання –
Хто обмінять, а хто за борг...
Сестрятин, Клекотів, Безодня –
Усі поля, усі гаї – 
Пані Свинюської городні.
Ми ж, князю, холопи її.
Ми їй не платимо подушне. 
З нас правлять тільки димове, -
На те урядник всюдисущий. 
Так, князю, люд наш і живе" – 
"Малечі скільки?" - "А хто знає? 
Малечу часто валить мор. 
Як соцький з Крупця прибуває, 
Він заглядає до комор.


Городня бідна на достаток. 
Та люди дбають про дітей. 
Вони - будучності задаток. 
Для нас це, знаєте, - святе" -
"А річка зветься як?" - "Слонівка. 
Біжить з ланів - туди-сюди, 
Вона в нас гарна, наче дівка. 
А скільки користі з води -
Млина нам крутить там, під лісом, -
Хороший млин, хоч і не наш: 
Колесо, камінь під навісом. 

Бо як би ми жили без каш?" -
"Лани, я бачу, тут розлогі. 
Земля яка?" - "Більш громиші». – 
"О! І церковка край дороги". – 
"Звели. А як же? Для душі..." -
"А ліс?" - "Пани полюють в лісі часто, 
Беруть і нас - людей же брак. 
Як полювання вдале, м'ясом 
Частують нас... після собак". 
Микола глянув на узлісся. 
Майнув думками в глиб гаїв: 
"Яка краса! Мале Полісся –
Це саме те, що я хотів!" 
В коліні кожнім - хлопець перший 
Ім'я Миколи завжди мав. 
Він справи роду усі вершив, 
Посад же безліч обіймав. 
І Любомирські, і Сангушки, 
Та кожен славний рід був рад.
Вважав для себе вельми слушним, 
Щоб сватав він у них дівчат.
Робилися ці справи нишком. 
Ніхто ж не знав, який кінець. 
Микола Рижий княжну Кишку 
Водив утретє під вінець.
За нею посаг взяв - Олику: 
Торговий шлях, і річка, й млин. 
Заклав він замок тут великий, 
А будували брат і син.
На всіх річках боброві гони, 
Борть по лісах і по лугах, 
І охоронців три загони 
Були тут завжди на ногах.
Фортеця виросла в Олиці,
Як не кажи - жорстокий вік: 
Гармати, двісті дві бійниці, 
Запас харчів на цілий рік,
Шість тисяч ядер в арсеналі, 
Вода в ровах. підйомний міст. 
Тут вартові не засинали, 
Бо був князь - ревний кальвініст.
Він видав Біблію у Бресті -
За власний кошт для всіх церков, 
Та згодом зрозумів нарешті, 
Що православ'я не зборов.
"Підеш до мене в охорону, - 
Микола бороду скубнув, -
До авангардного загону..." 
І враз полегшено зітхнув.
"Я Радзівілл, князь із Олики, 
Микола Чорний, не чував?" –
"Для мене, князю, честь волика, 
Девіз з гербами все сказав". -
"Знайомий з грамотою? Звідки?" –

"Та це у нас не дивина -
Співає в лаврі наша тітка. 
От і навчила нас вона". – 
"Платня і одіж, кінь і збооя... 
Чи володієш ти мечем?» - 
"Так, в мене довбня із собою 
Ось поруч, тут же, за кущем.
Вона не гірша від чекана, 
Я зброю знаю зусібіч... 
Але я, князю, прошу пана, 
Тут, знаєте, не в тому річ.
Чимало наших тут вербують 
Від Вишневецького Дмитра.
Фортецю, кажуть, від будує 
Десь там, на березі Дніпра.
А тут татари всюдисущі, 
Вже й на Почаїв був набіг. 
Народ ховається по пущах, 
А ми - за зброю і у бій!
Городня, ненька, браття, сестри. 

Беззахисні без нас вони: 
Чи до млина зерно відвезти. 
Чи в разі нападу, війни…»
А братів скільки в тебе, русич?» -
"Нас п'ятеро". -"І всі - як дзвін?" –
"Найменший, правда, ще безвусий,
Та вже при силі в нас і він.
Микола сплеснув: "Оце карта! 
П'ять витязів в однім селі". 
Похнюплена стояла варта 
З тавром провини на чолі.

"Беру твою городню, русич! 
Свинюська ласа до грошей.
За це мені служити мусиш,
В пуття привести збрід оцей.
Усім братам келепи й списи, 
Одежу, коней і шаблі!.." 
Надвечір вже загін весь риссю 
Мчав по уквітчаній землі.
Почухав бороду Микола -
Давненько звичку таку мав. 
Оглянув ще раз все довкола. 
На Луцьк кортеж свій спрямував.
Уклали купчу в Луцькім замку –
Тут завше хроніки велись. 
А вже наступного світанку 

На Несвіж гості подались.
З тих пір городня Радзівілла 
Вела рокам неспинний лік.
Жила, боролось, як уміла –
І так уже ось п'ятий вік.

Рідне місто моє, тебе я прославляю | Переглядів: 143 | Додав: ya_nazik | Дата: 25.07.2014 | Коментарі (0)

Євген Гудима

Є свят в Україні багато,

Перелік їх дуже рясний,

Та тільки одне спільне свято

Приходить до нас щовесни.

 

У День Чудотворця Миколи

Городню придбав Радзивіл,

Пливе п’ятий вік вже відколи,

Містечко працює, як віл.

 

А свято це справді велике,

І б’ються серця наші в лад,

Бо тільки аж через піввіку

Наступна прийде з таких дат.

 

І більшості з нас вже не буде,

Хто знає, що буде колись?

А нині громадою, люде,

За землю свою помолись.

 

Щоб всі наші діти й онуки

І правнуки їхніх дітей

Не знали ні горя й розпуки,

Жили в світі вільних людей.

 

Щоб доля їм випала гожа,

Для йього найкраща з опор,

Як Мати Почаївська Божа

Візьме нас під свій омофор.

Рідне місто моє, тебе я прославляю | Переглядів: 142 | Додав: ya_nazik | Дата: 25.07.2014 | Коментарі (0)

Володимир Гуща

Є на світі місця визначні,

І міста, і столиці відомі

Їм присвячують гарні пісні,

І клянуться у вічній любові.

                   Та не можуть найкращі слова

                   Передати душевні пориви,

                  Що там Прага, і що там Москва

                   Коли в мене є ти, Радивилів.

 

Приспів: Хоч маленьке містечко моє,

                Та з потоків складаються ріки.

                Радивилів, ти був, Радивилів – ти є,

                Радивилів ти будеш навіки.

 

Дух звитяги тебе не лиша,

Із славетних часів Берестечка,

І живе ще козацька душа

Неповторного мого містечка.

                   Незабутні твої вечори,

                   Твої верби спокійні, похилі.

                   Де б не були ми, де б не жили –

                   Нас чекає завжди Радивилів.

 Приспів.

 

Нас запитують часто про те,

Ну за що тебе можна любити?

Та питання для нас це просте –

Тут потрібно лиш трішки пожити.

                   Радивилівці, друзі мої!

                   Дай Вам, Боже і щастя і сили!

                   Хай назавжди в єдиній сім’ї

                   Об’єднає нас всіх Радивилів.

Рідне місто моє, тебе я прославляю | Переглядів: 376 | Додав: ya_nazik | Дата: 25.07.2014 | Коментарі (0)

Сл. і муз. М. Федорович

із циклу Радивилову – 450

Живемо на землі, де колись

Наші предки по ній теж ходили,

Берегти її вічно клялись

І завжди її вірно любили.

 

Села наші рідні, луки і поля,

І гаї привітні – батьківська земля!

Ти єдину, Боже, ту місцину дав,

Щоб до неї кожен серцем припадав.

 

Шлях старий у задумі лежить,

Де Хмельницький ішов з козаками.

За ті землі душа в нас болить –

Там точились бої з ворогами.

 

Ваші ми нащадки – славні козаки.

Слава вам, герої! Слава навіки!

Ту священну землю, будем берегти,

Бо любов палає у серцях завжди.

 

Ми завжди тебе будем любить,

Крапля світу – земля наша мила.

І без тебе не зможемо жить!

Що за дивна у тебе та сила?

 

Радивилівщина – дружная сім’я!

Наша тут колиска, наша тут рідня.

Ми своїм нащадкам теж передамо

Ту любов до краю, де ми живемо!

Рідне місто моє, тебе я прославляю | Переглядів: 132 | Додав: ya_nazik | Дата: 25.07.2014 | Коментарі (0)

1-10 11-13