Революція гідності. Війна. Рівненщина

Пам'яті загиблих земляків - воїнів АТО



Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Календар

«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Друзі сайту

Пошук

Вівторок, 19.03.2024, 11:03
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Блог Радивилівської міської бібліотеки
"Краєзнавчий гід"

Церква св. Олександра Невського /мурована/

      Українська Православна церква Московського патріархату. Знаходиться в м. Радивилів Рівненської обл. Будувалася протягом 1824 – 1866років. Була заснована в 1867 році.

 

Адреса

 

вул. О. Невського, 1

Матеріал

мур

Архітектор

Олексій Скуратов

Стан споруди

добрий

Тип будівлі

хрестова

Статус

пам'ятка архітектури

Доступ відвідувачів

вільний, за розкладом

 

 

     Спорудження храму розпочалося у 1824 році при сприянні єпископа Волинського – Стефана Романовського, але через чотири роки його перевели у Вологодську єпархію, до того ж виявилося, що й коштів зібрано обмаль. Церкву вдалося вимурувати до рівня віконних перекриттів. Після цього на єпархії змінилося п'ять єпископів. І лише коли в червні 1866 р. сюди призначили архієпископа Агафангела (Олексія Соловйова), він побував у Радивилові, що саме став волосним центром, побачив будівлю нової церкви, а відтак загорівся посприяти завершенню її спорудження. У тому ж таки році ознайомив із станом справ начальника Південно-Західного краю, генерал-губернатора Безака, який, між іншим, тоді ж оглянув споруджений у 1770 р. на кошти російського генерала графа Ігельстрома костел у Крупці і 6 вересня підписав розпорядження про передачу його у відання православного духовенства (для пристосування під православний храм). Безак не забув про Радивилів: будівництво храму в місті було включене в число 100 церков, які зводилися за рахунок державної казни. А архіпастир благословив заснувати в 1867 р. у Радивилові Олександро-Невське братство і сам став першим його членом. Братство організувало церковний хор, пропагувало православ'я, протистояло католицизмові. У тому ж 1867 р. на головній площі при дорозі, що вела за кордон, за розпорядженням начальника Південно-Західного краю була знесена римо-католицька каплиця і на її місці збудована чиновниками митного відомства та членами братства, як пише М.І.Теодорович, «прекрасна кам'яна дзвіниця в пам'ять позбавлення імператора Олександра Миколайовича від небезпек, що загрожували його життю 4 квітня 1866 р. і 25 травня 1867 р.».

      У 1867 р. міністерство внутрішніх справ затвердило новий план добудови храму в Радивилові і кошторис витрат у сумі 15918 рублів (із вирахуванням 6 відсотків на користь архітекторів). Волинське губернське церковно-будівельне присутствіє почало підшукувати підрядників. Однак ніхто не погоджувався: виявляється, кошторис розраховували за надто низькими цінами – у зв'язку з будівництвом залізниці до Радивилова (рух сюди зі Здолбунова відкрито в 1873 р.) і матеріали, і роботи стали обходитися набагато дорожче. Потрібно було, як тепер кажуть, вивчити питання. Довідавшись про існування в місті Олександро-Невського братства, присутствіє вирішило на його основі утворити тимчасовий господарсько-церковний будівельний комітет, який і виник на початку 1870 р. Його головою обрано начальника Радивилівського митного округу князя К.П.Вадбольського. (При каплиці на кладовищі в Радивилові похований князь Петро Олексійович Вадбольський, який помер 1886 року у віці 54 літ, – можливо, це той самий князь, тільки ініціальні літери його імені та по батькові подані М.І.Теодоровичем неправильно).

      Комітет розглянув план і кошторис, з'ясувалося, що ціни на матеріали та роботи визначені лише в четверту частину того, чого насправді варті. А підставою похибки послужило те, що свого часу декілька заможних парафіян, бажаючи бачити храм вивершеним, заявили полковникові штабу інженеру Ертелю: мовляв, готові цілковито взяти на себе і харчування робітників, і доставку цегли, вапна та води. Було скріплено підписами відповідний акт. Однак не судилося цим парафіянам дожити до того часу, коли питання про добудову підняли із забуття. А крім них, фінансувати зазначені витрати виявилося нікому – прості українські селяни ледве зводили кінці з кінцями, відставні солдати, які залишилися на проживання в місті, теж здебільшого бідували; не мали високої платні й чиновники різних управлінь, митного відомства, офіцери прикордонної варти. За п'ятдесят років зруйнувалася не одна дерев'яна огорожа довкола муру, згнили дерев'яні балки, розвалилися риштування. Парафіяни вже й докоряли собі, що бралися за мурування, – усе ж таки потрібно було зводити дерев'яний храм, і його давно вдалося б вивершити. Але далі відкладати справу не годилося, адже починав руйнуватися й мур. Залишався один вихід – просити допомоги в тодішнього власника Радивилова, дійсного статського радника (чин 4 класу) Попова, члена Олександра-Невського братства. Після деяких вагань він погодився, тим більше, що в розпорядженні братства вже було до 1000 штук цегли, понад 200 пудів заліза, доставляти матеріали зобов'язувалися парафіяни. 4 серпня 1870 року, коли Радивилів уже отримав статус міста, відбулася церемонія освячення будови, почалися подальші роботи. Місцевість, яка встигла порости високими бур'янами і виглядала пустинною, завирувала людьми: тільки мулярів і теслярів тут трудилося більше ста. Хід робіт контролювали Попов і запрошений ним архітектор Юркевич. Усього за два місяці, до початку жовтня, з'явився над усією будівлею залізний дах із настінними жолобами. Оскільки наближалися холоди, стіни середнього купола і зведеного другого ярусу дзвіниці щільно прикрили дощаною покрівлею.

      У 1871 році чекала нова тяганина: присутствіє виявило, що церква зводиться не за планом, вона була більшою, ніж намічалося: в довжину – на 6 з четвертю аршинів (4 м 45 см), у ширину – на 4 із половиною аршини (3 м 20 см), стіни клалися ширші на 2 цеглини. Почалося затяжне листування: одна сторона запитувала, друга давала пояснення. Міняли архітекторів, складали нові плани й кошториси... Папери врешті-решт осідали в міністерстві внутрішніх справ, де вони не швидко дочекалися б черги, якби не наполягання Попова. З'явився архітектор Олексій Антонович Скуратов і підрахував, що остаточна вартість будівництва сягне 20 тисяч рублів. Попов зрозумів: кінця-краю цій справі не видно і тягар йому не під силу, отож, пожертвувавши ще 500 рублів, став просити увільнення від обов'язків. Але хто б погодився виконувати їх далі? Почали шукати компромісних варіантів, і після взаємопоступок Попов здався: він продовжить працювати для користі парафії. Скуратов, наскільки було можливо, виправляв недоліки попередніх архітекторів. По суті, його творчий внесок виявився вирішальним.
     Узимку 1872 р. доставили матеріали, яких не вистачило. А в 1873 р. будова була вивершена і передана комітетові. Залишалося подбати про внутрішній благоустрій храму. Але на іконостас виділялося лише 1500 рублів, на оздоби й ризницю взагалі не було грошей. Між тим тільки іконостас мав обійтися в 5 тисяч. Голова будівельного комітету князь Вадбольський звернувся до директора департаменту митних зборів Качалова з проханням про те, щоб на ці потреби виділили кошти міністерства фінансів – як-не-як, церква будувалася і для чиновників митного відомства та прикордонної варти. Качалов звернувся до міністра фінансів, а той, у свою чергу, до царя. У 1873 і 1874 роках було дозволено виділити по 4 тисячі рублів. Згідно зі складеним членом братства академіком Федюшкіним описом і малюнком замовили у Санкт-Петербурзі іконостас – купцеві Леонтьєву, а ікони замовили в академіка Васильєва, а в купця Алексєєва – дзвони, оздобні й ризничі речі (панікадило, потир, Євангеліє, хрест, плащаницю і т. д.). 15 вересня 1874 року новозбудована церква була урочисто освячена архієпископом Волинським і Житомирським Агафангелом. Настоятелем парафії у цей час був Петро Никифорович Петровський, протоієрей, який з 1841 р. вчителював у Клинецькому і Кременецькому духовних училищах, сан священика прийняв 22 серпня 1845 р., а в Радивилові з перервами священствував з 1866 р. до 16 серпня 1892 р., дня смерті, і похований при церкві св. О.Невського. Такої ж честі бути похованими при храмі, якому вони всіляко сприяли, удостоїлися: начальник Радивилівського митного округу, дійсний статський радник В.І.Благой (1839 – 1895), керуючий Радивилівською митницею М.В.Баклановський (1835 – 1908), протоієрей І.П.Петровський (1858 – 1937). Наприкінці ХІХ століття в церкві зберігалися метричні книги за 1757 – 1801 роки і з 1809 року, а сповідальні відомості – з 1809 р. У місті було 4 православні каплиці.

    Протоірей Павел Дикий прослужив 30 років. З 1971 року по сьогоднішній день служить Воєвода Андрій Іванович.

    До церковного майна належали землі: садибні – 3 десятини 1436 сажнів, орні в 3 полях – 26 д. 706 с., на хуторі – 5 д., сінокісні – 18 д. 1999 с., всього – 53 д. 1741 с. (приблизно 77 гектарів).

    Сьогодні цей храм – пам’ятка архітектури місцевого значення. Є ікони художників петербурзької школи.

    Наприкінці ХІХ століття в церкві зберігалися метричні книги за 1757 - 1801 роки і з 1809 року, а сповідальні відомості - з 1809 р. У місті було 4 православні каплиці. До церковного майна належали землі: садибні - 3 десятини 1436 сажнів, орні в 3 полях - 26 д. 706 с., на хуторі - 5 д., сінокісні - 18 д. 1999 с., всього - 53 д. 1741 с. (приблизно 77 гектарів).

    В 2004 році з нагоди 130-річчя з дня освячення храму архиєпископ Варфоломей подарував ікону святого Олександра Невського з частинкою мощей.

    За підтримки місцевої влади Олександро-Невська парафія взялася за масштабне облаштування території, що прилягає до храму. Десятиліттями вона пустувала, заростала бур’янами. Тепер територію обносять високою загорожею, у ній напроти входу до церкви облаштували масивні ворота з виблискуючими главкою і хрестом, згодом ворота будуть прикрашені іконами.

     Міська рада прийняла рішення дозволити зробити ще один заїзд на територію церкви – від вулиці Олександра Невського між пам’ятником воїнам-визволителям і старою загорожею навколо храму.

Біля церкви справа похоронені: Баклановський Микола Васильович (20 грудня 1835 – 9 березня 1908), управляючий Радзивилівської митниці, Благой Володимир Іванович (1839 – 26 лютого 1895), начальник Радзивилівського заможного округу, дійсний статний радник

 

  1. Володимир Ящук. Радивилiв (книга)

 

      2.  Файл: Церква Ол Невського.jpg — Вікіпедія

           uk.wikipedia.org/wiki/Файл:Церква_Ол_Невського.jpg

 

  1. Радивилівська церква Олександра Невського розширює ...

            www.radyvyliv.info/radivilivska-cerkva-oleksandra-nevskogo-rozshiryu...

           

      4.  Папка «Конфесії та конфесійні відносини в м. Радивилові»

 

      5.  Церкву будували... півстоліття - Релігійно-інформаційна служба ...