Революція гідності. Війна. Рівненщина

Пам'яті загиблих земляків - воїнів АТО



Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Друзі сайту

Пошук

Категорії розділу

Легенди краю [21]
Музейні експозиції [1]
Радивилівщина: час, події, люди [39]
Майстерня слова [20]
Мистецькі грані [15]
Рідне місто моє, тебе я прославляю [13]
Марія Федорович [6]
Герої не вмирають [8]
Вірші Д.Суханова [2]
Наші видання [1]
м.Радивилів [29]
Хотинська сільська рада [7]
Ситенська сільсіка рада [13]
Михайлівська сільська рада [5]
Дружба [36]
Березинівська сільська рада [8]
Боратин [24]
Довгалівка [16]
Башарівська сільська рада [20]
Срібне [10]
Крупець [9]
Бугаївка [4]
Опарипси [3]
Добриводська сільська рада [13]
Теслугів [15]
Пляшівка [11]
Гранівка [7]
Козин [6]
Пустоіванне [15]
Іванівка [17]
Іващуки [5]
Зарічне [3]
Бригадирівка [12]
Немирівська сільська рада [19]
Жовтневе [35]
Підзамче [15]
Копані [6]
Острів [14]
Пляшева [21]
Рідківська сільська рада [17]
Григорій Комар [2]
Сестрятинська сільська рада [10]
Середа, 24.04.2019, 09:51
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Блог Радивилівської міської бібліотеки
"Краєзнавчий гід"

Каталог статей

Головна » Статті

Всього матеріалів в каталозі: 553
Показано матеріалів: 451-460
Сторінки: « 1 2 ... 44 45 46 47 48 ... 55 56 »

     

       Любов Братащук народилась 13 березня 1970 року в сім’ї трударів – колгоспників, які працювали біля землі і виховували ще двох старших синів. Жили на Хуторі, в одинокій хатині, в двох кілометрах від села.

       Ходила до школи в село Гранівка. По закінчені восьмирічної Гранівської школи поступила до Луганського торгово – кулінарного технікуму. Спеціальність здобула не за покликанням душі. У вільний час брала чисті аркуші паперу і малювала природу рідного краю. Малювала високі гори та отари овець, чисті озера а на них лебеді, квітучі весняні сади та холодний осінній дощ. Зараз Любов Братащук - підприємець, працює у власному магазині, але. Написала чимало віршів та пісень, в яких лишила своє минуле.

        У 1988 році вийшла заміж. Доля подарувала двох донечок. Це перші слухачі – критики, їм першим читала свої новостворені вірші, які приходять переважно вночі. Мріє створити літературно - мистецький вечір, щоб донести до кожного серця незгасиму любов до України, до нашої святої землі.

Вірші Любові Братащук

Майстерня слова | Переглядів: 202 | Додав: ya_nazik | Дата: 30.10.2014 | Коментарі (0)

     

       Любов Братащук народилась 13 березня 1970 року в сім’ї трударів – колгоспників, які працювали біля землі і виховували ще двох старших синів. Жили на Хуторі, в одинокій хатині, в двох кілометрах від села.

       Ходила до школи в село Гранівка. По закінчені восьмирічної Гранівської школи поступила до Луганського торгово – кулінарного технікуму. Спеціальність здобула не за покликанням душі. У вільний час брала чисті аркуші паперу і малювала природу рідного краю. Малювала високі гори та отари овець, чисті озера а на них лебеді, квітучі весняні сади та холодний осінній дощ. Зараз Любов Братащук - підприємець, працює у власному магазині, але. Написала чимало віршів та пісень, в яких лишила своє минуле.

        У 1988 році вийшла заміж. Доля подарувала двох донечок. Це перші слухачі – критики, їм першим читала свої новостворені вірші, які приходять переважно вночі. Мріє створити літературно - мистецький вечір, щоб донести до кожного серця незгасиму любов до України, до нашої святої землі.

Вірші Любові Братащук

Радивилівщина: час, події, люди | Переглядів: 139 | Додав: ya_nazik | Дата: 09.10.2014 | Коментарі (0)

Нещасний люд, за ким же ти пішов,

Кому повірив, не розгледів правди?

Що в їх словах привабливе знайшов?

Яку тобі готують пастку, знав би!

 

Прокиньтесь, люди, очі розтуліть,

Солодкий сон байдужості відкиньте!

Вже час прийшов на краще світ змінить,

Ним скористайтесь, в пастці не загиньте!

 

За щастя цих й майбутніх поколінь,

За долю внуків й правнуків боріться!

Хай їх життя не буде як полинь!

Хай в їхніх душах сонце розгориться!

 

Свободу не спинити, не здолать!

Прийшов наш час, щоб правду відстояти!

Одну людину можна зупинить, зламать.

Як нас багато – нас не подолати!

Марія Федорович | Переглядів: 165 | Додав: ya_nazik | Дата: 09.10.2014 | Коментарі (0)

Коли ж ми станемо Людьми,

Коли ж відчуємо ми силу,

Знайдемо вихід із пітьми,

Піднімемо країну милу?

 

Вже скільки вірити в байки?

Ти покарай обман цей, Боже!

 Летять роки. Летять віки,

А ми по – людськи жить не можем.

 

Не можем чесно жити всі,

Бо вмерти з голоду недовго.

Одні – в багатстві і красі,

А більшість – ледь ногами човга.

 

Одні не можуть керувать,

Але до влади лізуть вперто.

В житті, щоб тільки панувать,

Вчепились в горло іншим мертво.

 

Коли ж ми станемо Людьми

І будем поважати працю?

Коли щасливо заживемо ми,

А світ пізнає нашу націю?

 

Ми хочем з гордістю носить

Ім’я держави – Україна!

Допомагать, а не просить,

Моя Вітчизно, ти повинна!

 

Коли ж ми станемо Людьми?

Живем, замислимось, для чого?..

І прийде день, відчуєм ми

Величність імені святого.

 

Настане довгожданна мить

І зрозумієм, що ми – Люди.

Вкраїну будемо любить,

А нас вона любити буде.

 

І станем розум поважать,

А праця – честю людства стане.

Гімн будем з гордістю співать!

Навіки бідність в нас розтане.

 

Від бруду землю звільнимо,

Від нечиті її очистим.

Серця палати навчимо

Вогнем незгасним, променистим.

 

І доброту відчують всі:

Старий, юнак, мала дитина.

Заживемо у всій красі,

Збагнувши, що таке Людина!

Марія Федорович | Переглядів: 149 | Додав: ya_nazik | Дата: 09.10.2014 | Коментарі (0)

Земля моя! Мій рідний дім!

Не можу жити я без тебе.

Ти в серці назавжди моїм.

Де б не була – зовеш до себе.

 

Земля моя, мій дім, мій сад!

Ти і красива, і нещасна.

Душа болить, як твориться безлад,

Як нищать цю красу безболісно і часто.

 

Ще наш Тарас колись писав
Про Дніпр широкий, про тополю…

Любити землю він людей благав,

Боротись біднякам за кращу долю.

 

І на високій дуже кручі,

Де на Шевченко зараз спить,

Витають мрії невмирущі,

Внизу – ріка Дніпро біжить.

 

Це мрії люду, думки народу

Про кращу долю на землі.

Дніпро несе по Україні води,

Рзносить свої болі і жалі.

 

Прокинулися люди, бо збагнули,

Що гідно можна процвітати, жить!

Поки ще зовсім спини не зігнули,

Звання – Людина! – вийшли боронить.

Марія Федорович | Переглядів: 249 | Додав: ya_nazik | Дата: 09.10.2014 | Коментарі (0)

             Фонди Радивилівської ЦСПШБ поповнились 30 подарунковими примірниками нової збірки радивилівського журналіста і літератора Володимира Ящука  «Слова».

Дана збірка увібрала в себе вірші різних літ. Автор приурочив її 450-річному ювілеєві Радивилова.

Вірші пронизані філософськими мотивами, осмисленням призначення людини в цьому складному світі. Значну частину книжки складають рубаї за мотивами перського поета 11 – 12 століть Омара Хайяма.

Книжка випущена за сприянням міського голови Радивилова Миколи Карапетяна.

Ознайомитися зі збіркою тут...

Радивилівщина: час, події, люди | Переглядів: 173 | Додав: ya_nazik | Дата: 09.10.2014 | Коментарі (0)

          Іван Сова народився в 1976 році в селі  Зарічне Радивилівського району. Закінчив Козинську десятирічку, Рівненське музичне училище. Недовго працював учителем музики.

         У 1995 -1996 роках проходив строкову військову службу. Був одруженим.

         8 серпня 2014 року був призваний у 80-у аеромобільну бригаду і призначений на посаду старшого навідника аеромобільно – десантної роти аеромобільно – десантного батальйону. Після відповідної двотижневої підготовки на полігоні на Львівщині був скерований на схід.

         Загинув 5 вересня , за годину до припинення вогню. Терористи влаштували засідку та обстріляли групу батальйону «Айдар».  Похоронили Івана в селі Бригадирівка.

Герої не вмирають | Переглядів: 258 | Додав: ya_nazik | Дата: 02.10.2014 | Коментарі (0)

   

   

       Іван Лемещук народився в 1993 році в селі Гайки – Ситенські.  Після закінчення Ситненської школи, поступив у Кременецький лісотехнічний коледж. Потім була строкова служба в армії, де ї залишився контрактником у 80-ій аеромобільній бригаді. Іван Лемещук служив у десантних військах. У зону АТО його забрали у серпні у складі 80-ї аеромобільної бригади з Львівщини. 21 річний десантник- контрактник, сержант, заступник командира взводу неодноразово брав участь в АТО на Донеччині.

       5 вересня 2014 року, за годину до припинення вогню ( так званого перемир’я), терористи влаштували засідку і обстріляли колону десантників 8ї аеромобільної бригади батальйону «Айдар». Ворожий снаряд вцілив в танк, в якому був Іван. Хлопець був неодруженим. Похоронили Івана Лемещука на кладовищі в селі Ситне.

Герої не вмирають | Переглядів: 484 | Додав: ya_nazik | Дата: 02.10.2014 | Коментарі (0)

   

       народився 2 липня 1977 року в Криму в місті Алушта. Український військовик, підполковник, командир вертолітної ланки 16-ї окремої бригади армійської авіації 8-го армійського корпусу Сухопутних військ ЗС України у м. Броди.

       Проходив службу у складі українського миротворчого контингенту в Ліберії. Був командиром вертолітної ланки вертолітної ескадрильї 16-ї окремої бригади армійської авіації 8-го армійського корпусу Сухопутних військ ЗС України.

       Брав участь у війні на сході України 2014 року. 24 червня біля гори Карачун під Слов'янськом терористи збили за допомогою ПЗРК український військовий вертоліт Мі-8 під командуванням Бєлкіна, який повертався з блокпоста з фахівцями, що встановлювали апаратуру з метою організації моніторингу простору, фіксації фактів порушення перемир'я в зоні проведення АТО.

       Загинув в ході антитерористичної операції поблизу Слов'янська (Донецька область).

       Поховали Андрія на Радивилівському міському цвинтарі.

       У Андрія Бєлкіна залишилася дружина та троє дітей: син 2000 р.н., та дві доньки 2002 та 2011 р.н.

       Нагороджувався: медалями: «За сумлінну службу» III ступеня, «15 років Збройним Силам України», Медаллю ООН «UNMIL».

       19 липня 2014 року підполковника Бєлкіна за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, було нагороджено орденом Орденом Богдана Хмельницького III ступеня посмертно.

Герої не вмирають | Переглядів: 254 | Додав: ya_nazik | Дата: 24.09.2014 | Коментарі (0)

       

       народився 2 серпня 1980 року в російському місті Забайкальську Читинської області. Так як батько був військовим, то сім’ї приходилось часто змінювати місце проживання. Останнім місцем служби батька та місцем постійного проживання сім’ї Черняків стало місто Золочів.

          Навчався Ігор у Золочівській ЗОШ №2  ім. Маркіяна Шашкевича, по закінченню якої склав вступні іспити до Національного університету «Львівська політехніка». Після випуску працював в Радивилівському відділенні «Приватбанк». Останнім місцем роботи було будівництво.

          Від природи сором’язливий та спокійний Ігор здивував своїх рідних та друзів активною участю в подіях на Київському «Майдані» під час революції «Гідності». Тому, щоб не завдавати болю матері, яка важко переживала втрату чоловіка 4 роки тому, вступив добровольцем у батальйон «Донбас» та відправився в зону проведення антитерористичної операції тайкома від рідних та знайомих, сповістивши всіх, що їде на заробітки. Був старшим санітаром  3 резервного батальйону спеціального призначення Національної гвардії України солдата резерву Ігоря Васильовича Черняка. Близько 16:30 18 липня 2014 року Ігоря Черняка не стало. Він загинув в битві з бойовиками за місто Попасна, що у Луганській області. Того ж вечора на своїй сторінці «ВКонтакті» бандити виклали цинічний текст про хід розстрілу українських військових і фото особистих речей, документів та одягу вбитих «Донбасівців».

         Ігоря поховали в Радивилові на місцевому цвинтарі.

Герої не вмирають | Переглядів: 206 | Додав: ya_nazik | Дата: 24.09.2014 | Коментарі (0)