Каталог статей

       Народився 11 березня 1922 року в Полтавській області в селі Стовбина Долина.  На фронт пішов добровольцем в липні 1941 року з Дніпропетровська. Воював на першому і другому Українському фронті. Закінчив війну старшим сержантом. З липня 1941 по травень 1946 року служив в 899 стрілецькому полку командиром мінометного розрахунку. З травня 1946 по грудень 1946 року служив в 58 танковому полку старшим писарем. Закінчив війну в Берліні. Брав участь у бою на Нікопольському плацдармі восени 1943 року. Брав участь у параді міжсоюзницьких військ з нагоди розгрому фашизму. По закінченні війни був господарським працівником.

      Помер 13 червня 2001 року. Похований в м. Радивилів.

      Нагороджений: орденами «Червоної Зірки», «Вітчизняної війни» ІІ ст., «За мужність»,  «Дружби народів», медаллю «За відвагу», «За Перемогу над Німеччиною в Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.», «За визволення Варшави», «За взяття Берліну», «Медаль Жукова».

     Надчицький В. Сорінки подвигу//Прапор перемоги.-1993.- 8 травня.

     Інформація і фото з розповідей сина.

   

   

   

   

     День Перемоги у Великій Вітчизняній війні довіку вписаний в нашу історію золотими літерами. Це свято, як і людська пам'ять, непідвладне часу. Ця Перемога була здобута небаченою стійкістю, мужністю та героїзмом солдат та полководців, самовідданою боротьбою партизан і підпільників, справжнім подвигом працівників тилу.

     З нагоди 70-річчя Перемоги та з метою збереження історичної пам'яті про учасників бойових дій Радивилівщини, виховання в майбутніх поколінь патріотизму, працівниками бібліотек системи проводиться робота по збору інформації  про кожного з учасників Великої Вітчизняної війни, яка згодом буде систематизована і представлена в інтернеті в електронному ресурсі Вікіпедії.

     Якщо ваші батьки чи діди, які загинули, і ті, що живуть ще серед нас, уродженці Радивилівщини ,брали участь у бойових діях в роки війни, то прохання подати до бібліотеки своєї громади відомості про них.

І нехай жоден солдат тієї війни

                                                 не буде забутий!

 

 Адже найголовніше – пам’ятати!

 

       Вони були чиїмись синами, чоловіками, батьками, коханими. Кожен з них про щось мріяв, був чиїмось другом.

       Безстрашні Герої – радивилівчани.  Це вони стали на захист своєї держави і віддали своє життя на сході України заради своїх бойових товаришів, заради майбутнього покоління, за нашу свободу.  І навряд чи хто-небудь з них думав, що їх життя обірветься так раптово, далеко від рідного дому.

       Стенд «Вони загинули, щоб жила Україна», нещодавно був оформлений в читальному залі бібліотеки , розмістив світлини шести радивилівчан , які віддали своє життя за суверенність та соборність Української держави. Ось їх імена: Андрій Нечипорук, Андрій Бєлкін, Назар Крохмаль, Іван Сова, Іван Лемещук та Ігор Черняк.

        Ми завжди пам'ятатимемо своїх Героїв. Україна переможе! Слава Героям! Герої не вмирають, адже вони разом з нами. Вони житимуть доти, доки ми про них пам'ятатимемо.

2017 рік

2014 рік

1.

Наш район – то душ палких порив,

Що давно поріднений із тими,

Хто зірницю волі запалив

Від козацьких іскор невгасимих.

 

Приспів:

Район із центром Радивилів –

Маленька частко України,

Твої простори серцю милі,

До тебе думка всюди лине.

 

Піснею залишиться для нас

Героїчна Берестецька битва, –

Подвиг козаків, здолавши час,

Зазвучав, немов свята молитва.

 

Приспів.

 

Краю мій, напоєний слізьми,

Вбраний у весняні оксамити,

Тут себе утверджуємо ми,

Тут нам доля дарувала жити.

 

Приспів.

 

І нехай в далекій стороні

Понад снами край наш закурличе,

Забринить в душі тобі й мені,

Щемом нерозгаданим покличе.

 

2.

Мій краю, добре звіданий, знайомий,

Щоразу ти береш у свій полон,

Коли я повертаюся додому,

До тебе, Радивилівський район.

 

Приспів:

Люби свій край, люби не для годиться,

В розлуці він не раз тобі насниться.

 

В тобі є стільки величі й звитяги

Ще з тих далеких і бентежних днів,

Коли під мудрим Богуновим стягом

Утвердилася слава козаків.

 

Приспів.

 

Козаччина в дні радості і суму –

Неначе світла, провідна зоря.

І недаремно берестецька дума

Озвалася у віршах Кобзаря.

 

Приспів.

 

Твої сини і дочки, рідний краю,

Не раз за волю вирушали в бій,

Адже утіхи більшої немає,

Як Україні послужить своїй.

 

Усього світу і міста, і ріки,

Напевно, не зрівняються із тим,

Що із дитинства увійшло навіки

У наше серце, ставши нам святим.

1.

Наш район – то душ палких порив,

Що давно поріднений із тими,

Хто зірницю волі запалив

Від козацьких іскор невгасимих.

 

Приспів:

Район із центром Радивилів –

Маленька частко України,

Твої простори серцю милі,

До тебе думка всюди лине.

 

Піснею залишиться для нас

Героїчна Берестецька битва, –

Подвиг козаків, здолавши час,

Зазвучав, немов свята молитва.

 

Приспів.

 

Краю мій, напоєний слізьми,

Вбраний у весняні оксамити,

Тут себе утверджуємо ми,

Тут нам доля дарувала жити.

 

Приспів.

 

І нехай в далекій стороні

Понад снами край наш закурличе,

Забринить в душі тобі й мені,

Щемом нерозгаданим покличе.

 

2.

Мій краю, добре звіданий, знайомий,

Щоразу ти береш у свій полон,

Коли я повертаюся додому,

До тебе, Радивилівський район.

 

Приспів:

Люби свій край, люби не для годиться,

В розлуці він не раз тобі насниться.

 

В тобі є стільки величі й звитяги

Ще з тих далеких і бентежних днів,

Коли під мудрим Богуновим стягом

Утвердилася слава козаків.

 

Приспів.

 

Козаччина в дні радості і суму –

Неначе світла, провідна зоря.

І недаремно берестецька дума

Озвалася у віршах Кобзаря.

 

Приспів.

 

Твої сини і дочки, рідний краю,

Не раз за волю вирушали в бій,

Адже утіхи більшої немає,

Як Україні послужить своїй.

 

Усього світу і міста, і ріки,

Напевно, не зрівняються із тим,

Що із дитинства увійшло навіки

У наше серце, ставши нам святим.

Володимир Ящук

(муз. Віталія Колесника)

Поглянем на карту країни  –

Тут ціле мереживо міст,

Бо кожен об’єкт – «топоніми»

Історії носить заміс.

 

Бо назва цих слів нам знайома:

Хрещатик, Дністер чи Франківськ,

Або назва вулиці нова

Вплелася у епос віків.

 

Поглянем – є Корець, а вперше –

Корчеськ носив назву корчів,

Або ось містечко Рівне

Зіп’ялося серед горбків.

 

Ім’я Радивилів, магната

Литовського місто несло,

А Батьків нагадує хату,

З якої зродилось село.

 

Бо скільки населених пунктів,

То стільки припущень й легенд.

Хоч, правда, бувало, що штучно

Містам надавали імен.

 

Поглянем на карту країни

Тут ціле мереживо міст.

В цих назвах красу Батьківщини

Нащадкам наш предок зберіг.

Василь Ярмусь

         Народився 3 листопада 1993 року в селі Михайлівка Радивилівського району Рівненської області. Був військовослужбовцем ЗС України. Брав участь у  бойових діях у зоні АТО,  служив у роті снайперів. Був відважним бійцем.

         Загинув 6 листопада 2014 під час ворожого обстрілу. Як зазначають очевидці, Назар під час затишшя зняв бронежилет, сів біля бліндажу, аби почитати Біблію, і тут несподівано з боку противника почався артобстріл. Осколки від першої міни смертельно пронизали тіло хлопця.

   

Весна іде! Стрекочуть трактори,

Мов ті лелеки на полях веселих.

І жайворонок каменем догори

Зліта, мов щастя випив келих.

Розкрилося вікно – й повітря запашне

Влилося, як бальзам, в запилену кімнату.

 І хочеться піти на поле гомінке

Чи в ліс зазеленілий – весну зустрічати.

Весна іде!Дзевить скрізь щастя сміх,

Все далі в забуття відходять дні воєнні…

Нехай живе весні! Нехай живе для всіх!-

Хто хоче, щоб цвіли дерева у садах,

Щоб не було вже більше Хіросіми,

Щоб серце не стискав війни страшної жах,

А щоб веселі, радісні усі були ми.

Весна іде! Зустрінемо ж її

Досягненнями у труді й науці!

Нехай співають нам весною солов’ї

Й ніхто нехай  не буде в горі і розлуці.

                                                Весна 1958 року

Минає день і сірий і сумний,

Без ласки і тепла навколо – день…

Весна вже скрізь сміється, а в душі

Нема весни, ні радісних пісень.

Пощо ж вони? Навколо бідно так,

Навколо люд убогий і в ярмі,

Навколо світла тут нема ніде

І всі борці заковані в тюрмі.

Пощо вони? Чи для розваги тим,

Які нудьгуючи, не знають, що робить,

І, бенкетуючи, кривавий піт чийсь п’ють,-

Чи ж їх піснями треба веселить?

Ох, ні! Співати буду смутком я

Про горе це, що бачу скрізь і знаю,

І на весну надіятись в душі –

На ту весну, що буде в моїм краю.

Весна 1929 року

       Галина Гнатюк /Варава/ народилася в 1977 році. До школи пішла 1984 року в селі Гланишеві що на Київщині. Після Чорнобильської трагедії сім’я повернулася в село Бугаївка Радивилівського району. Навчалася в СШ №2 імені Павла Стрижака. Перші вірші датовані 1989 року, після смерті тата. Тоді ж і почали появлятися перші публікації. Спочатку  вірші були винесені на загал в шкільній стінгазеті, згодом в районній газеті «Прапор перемоги», обласній – «Волинь», в столичному часописі – «Українська література в школі».

        В 1994 році  за сприяння Радивилівської районної Ради народних депутатів та спільного українсько – удмуртського підприємства «Захід» вийшла в світ перша збірочка «Вітер юності».

        Зараз Галина Гнатюк працює вчителька міського НВК «Загальноосвітня школа №2 – ліцей». Відтоді друкується у різних виданнях, має свою поетичну сторінку в Інтернеті.

         І ось відразу в трьох книгах представлено її твори – «Говорить майдан: збірка революційної поезії» (Київ, видавничий дім «Чорнильна Хвиля»), «Небесна Сотня: антологія майданівських віршів» (Чернівці, видавничий дім «Букрек»), «Майдан. Війна» (Рівне, видавництво «Волинські обереги»).

Ознайомитися з поетичною добіркою Галини Гнатюк можна тут...

         В 2015 році  в одному з видавництв побачила світ друга поетична збірка Галини Гнатюк – «Янголине мовчання».