Каталог статей

     Народився 20 червня 1920 року в м. Гайсин Вінницької області. Двадцятирічним юнаком був призваний в армію. Служив на Далекому Сході. Брав участь у визволенні Києва, форсуванні Дніпра. Був поранений. Воював на фронті під Ленінградом, де був поранений.

     Далі воював у піхотній частині у складі І Українського фронту під командуванням  генерала Ватутіна. Брав участь у визволенні Христинівки, Старої Синяви, Бердичева. У 1944 році С. Крижанівський одяг форму поручика польської армії в дивізії імені Тадеуша  Костюшка. За півтори сотні кілометрів від Берліна, під містечком Регенвальде був поранений і День Перемоги зустрів у госпіталі. Після лікування був направлений у Варшаву, звідки й звільнився у запас.

        Нагороджений: Орденом Червоної Зірки, трьома Орденами Слави.

      Мартинюк В. Не кланявся кулям й осколкам//Прапор перемоги.-2000.- 25  квітня.

     Народився 15 вересня  1916 року в с. Нестеровичі  Медянського району Кіровської області. Другу світову війну розпочав з Фінляндії. З грудня 1937 по листопад 1940 років служив на 134 авіабазі. Брав участь в бомбардуванні укріпленої лінії Маннергейма, бойових порядків фінських військ.. Був призваний в армію 25 липня 1941 року в 243-ю стрілецьку піхотну дивізію у Ярославлі. Воював на п’яти фронтах.

     Після Центрального  фронту з 7 вересня 1942 року перебував у складі Донського під стінами Сталінграда. З 15 березня 1944 року – 3-й Український, з 5 липня цього ж року – 2-й Український. Визволяв від німецьких загарбників Лисичанськ, Артемівськ, Красний Лиман, Запоріжжя, Миколаїв, Нікополь. Далі були молдавські Бєльци, румунські Ясси. Під Бєльцами отримав осколочні поранення в голову та спину. В вересні 1944 року був відкомандирований до складу 87-го авіа технічного полку штурмовиків ІЛ – 10. День Перемоги зустрів у Будапешті. У травні 1946 року був демобілізований.

     З 1948 року і аж до виходу на пенсію у 1976 році Іван Іванович пропрацював на залізниці.

     Мартинюк В. Зі Сходу на Захід України пройшов фронтовими дорогами солдат – піхотинець//Прапор перемоги.-1999.- 26 жовтня.

      Народився 1 березня 1925 року в селі Немирівка Червоноармійського району Рівненської області. В Червону Армію був призваний 3 квітня 1944 року. 19 травня 1944 року прийняв присягу. З 20 травня 1944 року по 9 травня 1945 року воював у складі 57 окремого  зенітно – артилерійського дивізіону. Був кулеметником.  Брав участь в визволенні Курильських островів. 14 жовтня 1948 року був демобілізований.

      По закінченні війни до виходу на пенсію працював на залізниці.

      Помер 14 листопада 2008 року. Похований на кладовищі в селі Немирівка.

      Нагороджений медалями: «За перемогу над Німеччиною»,  «30 років Радянської Армії та Флоту»

     Фото і біографічна довідка записана зі слів невістки.

      Народився  5травня 1917 року в Ростовській області Росії. Був призваний в армію в 1938 році. Перші бойові випробування припадають на період війни СРСР з Фінляндією в 1939 -1941 роках. Воював на Карельському фронті. Був помічником командира артилерійського підрозділу, направленого на виборгський напрямок, де отримав поранення.

       Брав участь у війні з Польщею (1939), в окупації Прибалтійських держав (1940). З серпня 1941 по березень 1944 року воював на Волховському фронті у 14-й повітряній армії у різних родах військ: був і піхотинцем, і артилеристом. З нею пройшов до Будапешта, Відня і Праги в складі спецбатальйону аеродромного обслуговування. З березня 1944 по травень 1945 року воював у складі Першого Українського фронту. Перемогу зустрів у Венгрії. Згодом частина дислокувалася у місті Дубно. Звідти й демобілізувався у 1946 році.

        Іван Герасимович був також учасником визволення Радивилівського району від німецько – фашистських загарбників. З 1945 року після Перемоги  німецьких окупантів у Великій Вітчизняній війні проживав в м. Радивилів. Після війни працював головою колгоспу в с. Батьків Радивилівського району Рівненської області, пізніше шофером. Помер 2 лютого 2000 року.

      Нагороджений: орденом Червоної Зірки ( за проявлену мужність у боях за Виборг), «Вітчизняної війни ІІ ступеня», «За мужність», медалями «За оборону Ленінграда», «За перемогу у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.», 6-ма  ювілейними медалями.

Надчицький В. Шляхами доблесті//Прапор перемоги.- 1994.- 5 червня.

Лісничий А. Довгі – довгі дороги війни//Прапор перемоги.-1999.- 12  жовтня.

Записано з розповіді сина.

Фото з сімейного архіву.

     Народився 26 квітня 1927 року. На війну пішов у 17 років. В роки війни був розвідником і розвозив пошту військовим. У 44 роки був поранений, пуля влучила в область очей. Через те поранення повернувся з фронту.

     Помер 21 жовтня 1997 року.

     Фото і інформація з архіву музею.

Боєць І-го Українського фронту. Брав участь у взятті  Берліну, звільненні  Праги.

Нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню, медалями: «За перемогу над Німеччиною в Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.» «За взяття Берліну», «За звільнення Праги», ювілейними медалями.

Фото і інформація з архіву музею.

     Народився 10 травня 1915 року. На шлях боротьби за щастя трудового народу став 16-річним юнаком ще за часів буржуазної Польщі. За революційну діяльність був кинутий за грати на 10 років. З тюрми його визволила Червона Армія у вересні 1939 року . У роки Великої Вітчизняної війни воював на Кавказі, брав участь у визволенні Осетії, Ставропольського та Краснодарського країв. В повоєнний час був господарським керівником.

     Нагороджений орденом «Червоної зірки», медаллю «За відвагу».

     Помер 30 червня 1995 року. Похований в Радивилові.

     Поліщук О. Не старіють душею ветерани//Прапор перемоги.-1976.-8 травня.

    Фото з архіву музею

       Народився 11 грудня 1923 року в селі Анастазівка Городницького району Житомирської області. Сімнадцятирічним юнаком став на бій з ворогом. 10 червня 1943 року вступив в партизанський загін ім. Хрущова, де був кулеметником. Воював спочатку на Житомирщині, потім на Волині. 30 квітня 1944 року був направлений в розпорядження Ковельської залізної дороги.

       Брав участь на І Білоруському фронті 1944 року. Згодом, як вмілого радиста, поляка за національністю, його закинули на територію Польщі/1944-1948 рр./ окупованої гітлерівськими військами. Після війни був господарським керівником. Помер 10 лютого 1991 року. Похований в м. Радивилів.

       Багатьма радянськими і польськими нагородами відзначено воїна – інтернаціоналіста:

      Орденом «Вітчизняної війни», польськими орденами: «Хрест партизанський», «Срібний хрест заслуги», медалями: «За перемогу над Німеччиною», «Медаль за Одер, Нису і Балтику».

      Почтарук В. В пам’яті нащадків//Прапор перемоги.-1985.- 29 січня.

      Фото з архіву музею. Довідка з сімейного архіву.

     Народився 1920 року в селі Вовковиї  Козинського  району Рівненської області. У травні 1944 року був призваний в ряди Червоної армії. Воював у 30-му гвардійському полку кавалеристом. Бойовий шлях ветерана проходив через Карпати, містами та селами Угорщини та Чехословаччини. У березні 1945 року Михайло Степанович був поранений. Перемогу зустрів у визвольній Празі.

      Після демобілізації у  травні 1946 року повернувся в рідні Вовковиї. Після смерті дружини переїхав жити до дітей в Радивилів.

     Ящук В. З когорти переможців//Прапор перемоги.-2015.-20 лютого.

      Народився 25 грудня 1910 року в м. Радивилів  Волинської губернії. Служив в польській армії в м. Краків. В ряди Червоної Армії був призваний у березні 1944 року. Воював артилеристом у складі ІІ Прибалтійського і І Білоруського фронтів. Брав участь у визволенні Білорусії, Латвії, Польщі. Війну закінчив в Берліні після штурму рейхстагу. Після війни працював будівельником.

      Нагороджений орденом «Слави» І ступеня, медалями: «За звільнення Риги», «За визволення Варшави», «За взяття  Берліна», подяки Верховного головнокомандування за звільнення  Бреста, Риги, Варшави.

     Інформація і фото з шкільного архіву