Каталог статей

      Народився 19 серпня 1922 року в селі Підбужжя Хвастовічевського району Калужської області. В жовтні 1941 року був призваний в армію на фронт рядовим 134-го окремого полку 13 дивізії 24 армії, де прослужив до грудня 1944 року. Воював на Першому Українському Фронті.

    З 3 грудня 1944 року по квітень 1945 року воював в складі 2-ї Польської Армії в складі СРСР. 17 квітня 1945 року отримав осколкове поранення в ногу, знаходився на лікуванні у військовому госпіталі, де  і зустрів Перемогу. 20 листопада 1945 року був демобілізований за станом здоров’я.

    В повоєнний час працював на господарських роботах. Помер Іван Сергійович 13 липня 2005 року.

    Нагороджений орденами: «Вітчизняної війни» ІІ ст., «За мужність», медалями: «За Перемогу над Німеччиною», «Медаллю Жукова», «За мужність», численними ювілейними медалями.

    Фото і інформація записана з вуст сина.

         Народився 21 квітня 1925 року в селі Немирівка Червоноармійського району Рівненської області. В квітні 1925 року був призваний в армію. Микола Дмитрович брав участь в звільненні міст: Львів, Горохів, Кам’янка, Рава – Руська  на Львівському напрямку, Володимир – Волинський, німецьких міст: Нейштедтель, Фрейштадт, Грюнберг, Дрезден, міста – фортеці  Глогау, міста Прага, що в Чехословаччині, форсуванні річок: Вісла, Одер, Нейсе, у ліквідації угрупування німецьких військ в районі Берліну.

         Проживав в Радивилові. Помер 9 березня 1960 року в результаті автокатастрофи.

        Нагороджений медалями: « За взяття Берліну», «За взяття Праги», ювілейними медалями.

       Фото і інформація надана членами родини

       Народився  23 листопада 1919 року в с. Коростильово Каширського району  Московської обл. На дійсну військову службу був призваний в жовтні 1940 року. Служив в Забайкальському військовому окрузі в 13-й танковій дивізії, згодом під Києвом. 2 липня 1941 року  дивізія була введена в бойові дії на ріці Березина (Соловйовська переправа) в Білорусії. Після переформування потрапив у 17 стрілецьку дивізію, яка обороняла Москву. Після поранення потрапив у 183 стрілецьку дивізію на посаду командира полкової розвідки. Брав участь у боях на Курській дузі в липні 1943 року в складі 183-ї стрілецької  дивізії. Звільняв Бєлгород та місто Харків. Був 4 рази ранений. 20 травня 1944 року був направлений штабом 1-ї Гвардійської Армії  уповноваженим для заготівлі сільськогосподарської продукції в Чехословаччину, згодом Польщу. В грудні 1944 року був відкомандирований в розпорядження військового комітету  на посаду військового коменданта /залізнична станція Варшава Західна/. Демобілізувався в березні 1946 році.

      Нагороджений: 27 лютого 1943 року -  Орденом «Червоної Зірки».

     15 квітня 1942 року – медаль  «За відвагу».

      Ручкін І. Закарбовано в долі//Прапор перемоги.-1991.-22 червня.

     Фото та інформація з сімейного архіву

      Народився в 1913 році. Всі роки війни провів в армії. Кримський, Північно – кавказький, Закавказькі фронти. Служив в 763 легкобомбардувальному авіаполку 5 повітряної армії. Закінчив війну у Прибалтиці. Демобілізувавшись, поїхав у Краснодар, де воював. У 1946 році поселився в Червоноармійську, де працював на комбінаті хлібопродуктів, райсільгосптехніці, в райпобуткомбінаті.

     Нагороджений: орденом «Вітчизняної війни» ІІ ступеня, медалями: «За бойові заслуги», «За оборону Кавказу», ювілейними медалями.

     Івич М. Бойова причетність//Прапор перемоги.- 1989.- 9 травня.

     Народився 7 червня 1918 року в селі Теслугів Радивилівського району Рівненської області. Артилеристом  пройшов через сотні визначальних боїв. Брав участь у визволенні Литви, Берліна. По закінченні війни працював на Козинському молокозаводі.

     Помер 3 березня 2012 року. Похований в селі Клекотів Бродівського району Львівської області.

    Нагороджений орденами: «За мужність», «Вітчизняної війни» І ступеня, медалями:  «За відвагу», «За взяття Берліна».

   Інформація та фото з газети «Прапор перемоги».

   Записано з розповіді сина.

       Народився у грудні 1887 році в Білорусії. Учасник Першої світової війни, Лютневої революції 1917 року. Добровольцем у буремному 1918 році вступив у перший Самбірський полк Червоної Армії. Під час Великої Вітчизняної війни воював на Ленінградському фронті, був тяжко поранений під Нарвою. У Радивилівському районі Олександр Павлович з 1945 року. Спочатку працював завідуючим відділу пропаганди та агітації Червоноармійського райкому партії, а потім директором, технологом маслозаводу. Помер Олександр Павлович у червні 1991 року.

     Нагороджений: Орденами Вітчизняної війни ІІ ступеня, Трудового Червоного прапора, Жовтневої революції, 8 медалями.

     Ящук В. Ми – відходимо. Пам’ять – живе…//Сурми Радзівілів.- 2013.- 3 травня.

   Янчин Н. Громада пам’ятає земляків//Сурми Радзівілів.- 2013.- 17 травня.

    Народився 1916 року на Луганщині. Звідти в 1939-му році  призвався на дійсну військову службу.  Кадрову службу проходив у Закавказзі у Гірсько – в’ючному артилерійському полку, в якому служив сержант Хіленко до кінця 1941 року. Там його і захопила війна. Був командиром відділення топорозвідки. Воював у 172-й стрілковій дивізії, якою командував генерал Краснов. Брав участь у визволенні  Павлограда Дніпропетровської обл. Побував на кількох фронтах, бився з ворогом у Криму і на Дону, на Дніпрі і в Білорусії. У лютому 1944 року дивізія була перекинута в місто Рівне. Брав участь у визволенні міст Рівне, Дубно, Радивилів та операції «Бродівський котел». Воював  під Берліном, визволяв Прагу.  172 стрілецька дивізія дістала почесне право повертатися на Батьківщину через ті населені пункти, у визволенні яких брала участь. 6 серпня 1945 року воїни пройшли строєм через Червоноармійськ. Був серед них і Іван Васильович. Помер на 95-му році життя. Хіленко прийнятий в почесні громадяни Радивилова.

     Нагороджений: Орденом Червоної Зірки.

    За бої на Сандомирському плацдармі одержав медаль «За відвагу».

    Ящук В. Зріднився назавжди//Прапор перемоги.-1994.-5 лютого.

    Фото з музейного архіву

      Михайло Петрович Шелест народився 4 червня 1925 року в селі Балки Радивилівського району Рівненської області.

      У 1944 році був призваний до лав Радянської Армії. Воював на ІІ Українському фронті. Служив у артилерії, був мед братом.  Дійшов до кінця війни. Війну закінчив у м. Дрездені, де потім до 1949 року служив у медсанчасті.  Повернувшись на Батьківщину, здобув медичну освіту, працював понад 40 років лікарем.

            Помер 27 червня 2002 року. Похований у м. Радивилів.

Біографію  і фото надала донька Людмила. 

       Народився 11 березня 1922 року в Полтавській області в селі Стовбина Долина.  На фронт пішов добровольцем в липні 1941 року з Дніпропетровська. Воював на першому і другому Українському фронті. Закінчив війну старшим сержантом. З липня 1941 по травень 1946 року служив в 899 стрілецькому полку командиром мінометного розрахунку. З травня 1946 по грудень 1946 року служив в 58 танковому полку старшим писарем. Закінчив війну в Берліні. Брав участь у бою на Нікопольському плацдармі восени 1943 року. Брав участь у параді міжсоюзницьких військ з нагоди розгрому фашизму. По закінченні війни був господарським працівником.

      Помер 13 червня 2001 року. Похований в м. Радивилів.

      Нагороджений: орденами «Червоної Зірки», «Вітчизняної війни» ІІ ст., «За мужність»,  «Дружби народів», медаллю «За відвагу», «За Перемогу над Німеччиною в Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.», «За визволення Варшави», «За взяття Берліну», «Медаль Жукова».

     Надчицький В. Сорінки подвигу//Прапор перемоги.-1993.- 8 травня.

     Інформація і фото з розповідей сина.