Каталог статей

       Друга світова війна – страшна і нелюдяна, яка переорала долі  мільйонів і мільйонів людей, ще довго буде незагойною раною нашої історії. Доки не похований останній солдат, доки є живі свідки тих  жорстоких і трагічних подій, нам рано списувати її в архів.

      19 травня в приміщенні центральної районної бібліотеки відбулася презентація вікі – проекту «Долі, обпалені війною», присвяченого 70 -  річчю Перемоги над нацизмом у Європі  та 70-ї річниці завершення Другої світової війни.

     Даний проект був організований Рівненською обласною універсальною  бібліотекою з метою збереження історичної пам’яті про учасників  бойових дій Другої світової  війни - жителів Рівненщини та Радивилівщини зокрема і виховання у молодого покоління  почуття патріотизму.

     Велика пошукова робота була проведена працівниками бібліотек системи. Уточнялися списки учасників бойових дій, які надавали органи місцевих влад, здійснювались  зустрічі з родичами, піднімалися архівні та музейні матеріали, Інтернет – ресурси.

     Зібрана інформація про кожного учасника воєнного лихоліття оброблялася, редагувалася, систематизувалася, тобто ретельно готувалася для висвітлення в Всесвітній павутині.

     Дані матеріали знайшли своє відображення на краєзнавчому блозі Радивилівської  центральної  бібліотеки за адресою http://radblog.at.ua/ у лінці «Їх слід в історії» в підлінці «Долі, обпалені війною» та  в електронній енциклопедії «Вікіпедії».

      Присутні переглянули електронну презентацію вікі – проекту «Долі, обпалені війною» під назвою «Ви  йшли до Перемоги, а з вами йшла весна», яку провела зав. методичним відділом районної бібліотеки Валентина Копцюх.

       Дана робота, проведена працівниками  бібліотек,  це данина пам’яті нинішнього покоління ветеранам Другої світової війни.

      Сьогодні,  у часи боротьби за свободу та  незалежність України, формується глибокий духовний  зв’язок між захисниками нашої країни різних поколінь –  героями Другої світової  війни, воїнами-інтернаціоналістами та  учасниками Антитерористичної операції.

     На превеликий жаль, на сході триває неоголошена війна, де український народ знову, вже у XXI столітті,  відстоює свою незалежність і свободу. Але Перемога буде за нами. Бо наша справа справедлива, ми захищаємо свою землю, свою Батьківщину, свою Україну.

      В заході взяли участь: в. о. голови Радивилівської РДА В’ячеслав Школяр, голова районної ради  Олександр Пастух, начальник відділу культури та туризму РДА Тетяна Шуст, голова районної ветеранської організації Дмитро Воронко, учасник бойових дій Другої світової війни – живий свідок історії - Іван Дурда,  колишній вчитель, а нині пенсіонер – Юрій Арламовський, сільські голови, люди, чиї батьки, діди чи просто близькі родичі були безпосередніми учасниками тієї кривавої війни.

      Слова подяки бібліотечним працівникам за проведену роботу висловили: голова районної ради Олександр Пастух, донька учасника бойових дій Михайла Горлача пані Людмила та Юрій Арламовський.

       Щиро дякуємо міській і сільським радам, управлінню праці та соціального захисту населення, історичному музею, а особливо родинам учасників бойових дій, які надали нам посильну допомогу в реалізації даного проекту, а ще клубу «Надвечір’я» за музичний супровід заходу.

Фото заходу

Микола Криштоф Радзівіл – засновник і перший власник нашого містечка

                                                 /500 – річчя від дня народження/

       Радзивілли –старовинний литовський рід, був однією з найбільш могутніх магнатських династій Великого князівства Литовського так і Речі Посполитої. Вони будували величезні маєтки, фортеці, мали регулярне військо і користувалися правами удільних князів. Більшість з них були католиками, в середині XVI ст. перейшли в кальвінізм, а потім знову повернулись до католицької церкви.

        Миколай-Кшиштоф Радзивілл Чорний  народився 4 лютого 1515 року в місті Несвіж  в Мінській області Білорусії. Він був  державним, військовим і політичним діячем  Великого князівства Литовського. Представник княжого роду Радзивіллів гербу Труби. Маршалок, великий канцлер литовський Великого князівства Литовського, віленський воєвода. Навчався в університеті імені Мартіна Лютера у Віттенберґу.

      Деякий час перебував при дворі короля Польщі Сигізмунда І Старого. 1547 року отримав від імператора Священної Римської імперії Карла V Габсбурґа титул князя.

      Володів великими маєтностями (головна резиденція — у Вільнюсі, друга за значенням — у Бересті Литовському, де сприяв реконструкції та перебудові місцевого замку), обіймав впливові посади. Був противником укладення унії між Литвою та Польщею.

      Мав чималі маєтки на території сучасної України: зокрема, був власником нашого міста Радивилів / перша згадка про місто з 1564 року/.

      Микола Радзивілл Чорний був відомим культурно-освітнім і протестантським діячем свого часу, був відомим меценатом літератури і мистецтв. Він заснував чимало шкіл по своїх маєтках, відкрив у Бересті (Бресті-Литовському) друкарню, у якій 1563 року була випущена власним коштом Радивилівська Біблія (польською мовою). Його двір став притулком для багатьох освічених людей.

      А ще він допомагав нужденним.  Вважають, що він заклав в Олиці фонд для забезпечення вбогих сиріт, колегіум.

      Помер Микола Радзівіл 28/29 травня 1565 року у власному маєтку. Перед смертю хворів тривалий час подагрою, від чого лікувався, натираючи тіло ртуттю.

      Його тіло було поховане біля тіла дружини в мавзолеї, раніше збудованому біля кальвінського збору у Вільнюсі в кам'яниці погаштольдівській.

     На початку 1578 р. син Микола «Сирітка» звернувся до Папи Григорія ХІІІ для перепоховання тіл батьків в збудованій для цього католицькій каплиці, але згоди не було. З часом він сприяв встановленню пам’ятної таблиці з епітафією батькам в катедрі святого Станіслава Вільнюса.

     У 1627 р. рештки його та дружини були урочисто перепоховані в кальвінському зборі у Дубинках за сприяння Христофора Радзивілла (внука) — представника біржанської гілки, яка сповідувала кальвінізм.

    В 2004 році,  під час обстеження залишків кальвінського збору в Дубинках були знайдені рештки, які ідентифікували як рештки Миколая Радзивілла «Чорного». Вони були урочисто перепоховані 5 вересня 2009 р.

/інформація подана за матеріалами інтернет- сайтів/

     День Перемоги у Великій Вітчизняній війні довіку вписаний в нашу історію золотими літерами. Це свято, як і людська пам'ять, непідвладне часу. Ця Перемога була здобута небаченою стійкістю, мужністю та героїзмом солдат та полководців, самовідданою боротьбою партизан і підпільників, справжнім подвигом працівників тилу.

     З нагоди 70-річчя Перемоги та з метою збереження історичної пам'яті про учасників бойових дій Радивилівщини, виховання в майбутніх поколінь патріотизму, працівниками бібліотек системи проводиться робота по збору інформації  про кожного з учасників Великої Вітчизняної війни, яка згодом буде систематизована і представлена в інтернеті в електронному ресурсі Вікіпедії.

     Якщо ваші батьки чи діди, які загинули, і ті, що живуть ще серед нас, уродженці Радивилівщини ,брали участь у бойових діях в роки війни, то прохання подати до бібліотеки своєї громади відомості про них.

І нехай жоден солдат тієї війни

                                                 не буде забутий!

 Адже найголовніше – пам’ятати!

       Вони були чиїмись синами, чоловіками, батьками, коханими. Кожен з них про щось мріяв, був чиїмось другом.

       Безстрашні Герої – радивилівчани.  Це вони стали на захист своєї держави і віддали своє життя на сході України заради своїх бойових товаришів, заради майбутнього покоління, за нашу свободу.  І навряд чи хто-небудь з них думав, що їх життя обірветься так раптово, далеко від рідного дому.

       Стенд «Вони загинули, щоб жила Україна», нещодавно був оформлений в читальному залі бібліотеки , розмістив світлини шести радивилівчан , які віддали своє життя за суверенність та соборність Української держави. Ось їх імена: Андрій Нечипорук, Андрій Бєлкін, Назар Крохмаль, Іван Сова, Іван Лемещук та Ігор Черняк.

        Ми завжди пам'ятатимемо своїх Героїв. Україна переможе! Слава Героям! Герої не вмирають, адже вони разом з нами. Вони житимуть доти, доки ми про них пам'ятатимемо.

       Любов Братащук народилась 13 березня 1970 року в сім’ї трударів – колгоспників, які працювали біля землі і виховували ще двох старших синів. Жили на Хуторі, в одинокій хатині, в двох кілометрах від села.

       Ходила до школи в село Гранівка. По закінчені восьмирічної Гранівської школи поступила до Луганського торгово – кулінарного технікуму. Спеціальність здобула не за покликанням душі. У вільний час брала чисті аркуші паперу і малювала природу рідного краю. Малювала високі гори та отари овець, чисті озера а на них лебеді, квітучі весняні сади та холодний осінній дощ. Зараз Любов Братащук - підприємець, працює у власному магазині, але. Написала чимало віршів та пісень, в яких лишила своє минуле.

        У 1988 році вийшла заміж. Доля подарувала двох донечок. Це перші слухачі – критики, їм першим читала свої новостворені вірші, які приходять переважно вночі. Мріє створити літературно - мистецький вечір, щоб донести до кожного серця незгасиму любов до України, до нашої святої землі.

Вірші Любові Братащук

             Фонди Радивилівської ЦСПШБ поповнились 30 подарунковими примірниками нової збірки радивилівського журналіста і літератора Володимира Ящука  «Слова».

Дана збірка увібрала в себе вірші різних літ. Автор приурочив її 450-річному ювілеєві Радивилова.

Вірші пронизані філософськими мотивами, осмисленням призначення людини в цьому складному світі. Значну частину книжки складають рубаї за мотивами перського поета 11 – 12 століть Омара Хайяма.

Книжка випущена за сприянням міського голови Радивилова Миколи Карапетяна.

Ознайомитися зі збіркою тут...

         Є люди, яких не помічаєш поміж сотень інших, а поговориш – і відчуєш: перед тобою особистість, багата внутрішнім світом людина. Саме такою людиною є наш краєзнавець, журналіст, філолог, майстер поетичного слова Володимир Іванович Ящук.

        Володимир Іванович – член Національної спілки журналістів України, почесний член Національної спілки краєзнавців України, лауреат регіональної краєзнавчої премії «За відродження Волині», автор книги «Радивилів. Краєзнавчі матеріали»  2004 року видання, багатьох краєзнавчих публікацій у наукових збірниках, періодичних виданнях, редактор ряду краєзнавчих видань серії «Реабілітовані історією», автор багатьох фотоальбомів  краєзнавчої тематики, розміщених в Інтернет-мережі, неодноразовий переможець обласного конкурсу на звання «Журналіст року». Як журналіст і краєзнавець широко представляє  дослідження історії міста та краю,  свої літературні твори і художні  світлини  на власному сайті.

       Нещодавно в Інтернет-центрі центральної районної бібліотеки  відбулась презентація нової книжки Володимира Івановича під назвою «Радивилів у перегуках віків», що стало надзвичайно приємною подією для поціновувачів історії нашого краю. Презентація книги відбулась за участю  автора, який розповів присутнім про задум  підготовки і виходу книги, про матеріали, які лягли в її основу, про людей, які причетні до випуску цього видання.

        Це нове краєзнавче видання, присвячене 450-річчю  від першої письмової згадки про місто, в основу якого покладені нововиявлені та маловідомі факти з історії Радивилова як одного з районних центрів Рівненщини та деяких навколишніх населених пунктів. Книга випущена накладом 500 примірників за сприяння голови районної ради Олександра Пастуха, міського голови Миколи Карапетяна  та ініціативної групи волонтерів міста Ю.Вишніцького, Ю.Джуня, В.Мащука, А.Грисюка.

         Бібліотечними працівниками районної книгозбірні до уваги учасників заходу було представлено фото-презентацію   життєвого і творчого шляху автора «Життя мого перлина – рідний край». Із  його друкованими матеріалами  присутні ознайомились під час перегляду виставки матеріалів «Вивчати рідний край – моє покликання».

         Ведуча заходу Людмила Белей наголосила  на той величезний  об’єм роботи по пошуку краєзнавчих матеріалів, яку проводить автор, ознайомила з  його творами, науковими працями, а також з тими матеріалами, які представлені в Інтернет-мережі.

        В заході взяли участь голова районної ради Олександр  Пастух, міський голова  Микола Карапетян, які щиро подякували Володимиру Івановичу за його неоціненний труд, вкладений у створення книги, яка допоможе  користувачам  наших книгозбірень краще пізнати історію рідного міста і краю, пройнятися повагою до його минувшини і сучасності,   сприятиме налагодженню духовного зв’язку між людьми різних поколінь.

        Начальник відділу культури  і туризму райдержадміністрації Т. Шуст та директор ЦСПШБ Л.Войтишина подякували Володимиру Івановичу за чудове краєзнавче видання, яке так необхідне  нашим землякам, в т.ч. широкому колу користувачів бібліотек системи, а також голові ради О. Пастуху та міському голові М.Карапетяну за цінні подарунки, які подарували   бібліотекам району по три примірники книги.

         Щиро дякуємо автору і ми, бібліотекарі системи,  за  прекрасну творчу роботу,  яка, надіємось, стане безцінним  скарбом  з популяризації історичного краєзнавства району.  Сподіваємось, що ми будемо свідками виходу з друку його нових книг та досліджень.

Вивченням Голокосту займаються вчені всього світу вже майже 70 років. За цей час вони відкрили та опрацювали велику кількість фактичного матеріалу як по Другій світовій війні в цілому, так і з історією голокосту зокрема.

Темою винищення єврейського народу на теренах Рівненщини та зокрема Радивилівського району зацікавився місцевий краєзнавець, історик Юрій Григорович Арламовський. Він провів дослідження Голокосту в нашому краї: витоки, перші розстріли євреїв, організація єврейських гетто, знищення євреїв, ліквідація гетто, рятування євреїв.

Дані матеріали він передав в читальний зал нашої бібліотеки.

29 листопада 2013 року минуло 9 років, як відійшов у вічність наш земляк, відомий у нашому краї освітянин, партіот України, борець проти смути й зла Анатолій Олексійович Копцюх.

 З волі Божої він прийшов у наш світ, щоб творити своєму на­родові добро і тільки добро. Тож нічого дивного немає в тому, що він ще зовсім у юному віці став сіячем розумного, доброго, віч­ного, а вся його літературна твор­чість невдовзі запломеніла щирою любов'ю до страдниці матері-України і її згорьованого народу:

 До сліз, до болю, до знетями

Тебе кохаю, ненько, я. 
Ти будеш піднята синами, 
Душею вільна, і ланами 
Розквітнеш, зіронько моя.
(«Україна», 1979 р.). 

  Одним із першочергових своїх завдань він вважав витравлювати із душ і сердець нашого народу меншовартісну зневіру, яку так вправно віками сіяли «доброзич­ливі» сусіди і «старші брати», а також вселяти в нашу свідомість віру в можливість здобути неза­лежність України і збудувати щасливе майбуття. Саме з цією метою автор, як тільки можна було, при найменшій можливості розкривав справжнє обличчя комуно-інтернаціоналістів, крючкотворців, які на словах тільки й жили, щоб об'єднати народи всіх національностей у єдину дружну сім'ю, а насправді

 Минулим краю очорнили,

Перебрехали, ізвели... 
На чортів лад перекрутили, 
В свідомість трути налили. 
Стоптали наші всі святині, 
Щоб вічне вкрасти і розбить, 
Щоб в «неділимій і єдиній» 
Плодились кнехти і раби. 
(«Племені мого башибузукам ", 1985 р.).

        Разом з тим він славить українських повстанців, славних борців за омріяну у віках волю рідного народу, називаючи їх «цвітом нації», «лицарями святої боротьби», яких у радянський час безневинно вбивали «охрани партійні сичі» й «чекістські сатрапи-кати» лише за те, що вони понад усе любили Україну й на теренах рідного краю захищали своїх батьків, матерів, братів, сестер, синів і дочок від сваволі й зазіхань окупантів усіх мастей.

     При цьому з особливою зне­вагою Анатолій Копцюх розкриває не так зловмисні дії «наїзників з чужого краю», як нелюдські злодіяння місцевих христопро­давців, вуходоносорів, сексотів, називаючи їх «дегенератами», «підлоти чорної творцями» і «сичами»:

 Плюю вам в очі, лицедії,

Продажні пси і стукачі,
Гидкі, спрацьовані повії,
Брехні дозорці і сичі.
(«Місцевим стукачам послан­ня», 1973 р.).

 Незважаючи на всі їх мракобісно-огидні дії, автор ніколи не впадав у розпач і зневіру. Він завжди непохитно вірив у при­шестя світлого, щасливого май­буття. Із того ж вірша:

Я вас прокляв, дегенерати,

Підлоти чорної творці.
Нас не злякають муки й грози,
На нас Ісусові вінці.

Читати далі...