Каталог статей

Сл. і муз. М. Федорович

із циклу Радивилову – 450

1. Сьогодні я поїду за село,

   Де вітер вільний травами гуляє,

   Де б’є живе прозоре джерело,

   Де птах колосся жита заплітає.

Приляжу серед поля я на мить,

І в небо задивлюся я блакитне.

І так на цій землі захочу жить!

 І серцю буде все до болю рідне!

 

         Приспів: Нема ніде, як Рівненщини край,

                       Де всі струмки в один потік злилися.

                              Наш рідний Радивилів привітай

                              І села, що в віночок заплелися.

                              Нема ніде такого, як наш край!

                              За Бугаївку, друже, помолися.

                              Немирівку і Батьків пам’ятай,

                              Лев’ятину низенько уклонися!

 

2. Мене напоїть силою земля,

    Велична ця краса запалить душу.

   Я вірю, що природа окриля,

   Та вірити ще більше зараз мушу.

Цінуйте, друзі, кожну мить життя,

Любов цінуйте і єднання з світом,

Бо час летить – немає вороття –

І обліта осіннім жовтим листом.

 

         Приспів: Нема ніде, як Рівненщини край,

                       Де всі струмки в один потік злилися.

                              Наш рідний Радивилів привітай

                              І села, що в віночок заплелися.

                              Нема ніде такого, як наш край!

                              За Опарипси, друже, помолися.

                              Ти Крупець, Башарівку пам’ятай,

                              Михайлівці низенько уклонися!

 

Наш рідний Радивилів привітай

 І села, що в віночок заплелися

Сл. і муз. М. Федорович

із циклу Радивилову – 450

1. Радивилів – моє місто миле,

    Мого діда і батька земля!

    Тут наповнились вітром вітрила,

    Тут душа заспівала моя.

Радивилів – моє місто миле ,

Ти дітей і внучат моїх край.

Навіки всім серця запалило

І згасати вогню не давай.

 

         Приспів: Радивилів – мій край,

                          Ти мене окриляй!

                          Ти мов в птаха розправлені крила.

                          Радивилів ти мій,

                                 Моє серце зігрій,

                                 Тут коріння моє,

                                 Моя сила.

 

2. Радивилів – моє місто миле,

   Земляків працьовитих земля!

   Ми для тебе життя присвятили,

   Щоб квітчали сади і поля.

Радивилів – моє місто миле,

Моя доля, Вітчизна моя.

Ти на світі найкраще, єдине,

Хай краса твоя вічно буя!

Іван Мельничук

Я їздив по світу, де краще прожити,

Та доля назад привела у край свій,

Так приємно жилося у родині своїй,

Як тебе не любити, Радивилове мій?

 

Були скрути, хвороби, гоніння за віру,

Молився я щиро: «Не залиш, Боже мій!»

І багато збулося в тобі моїх мрій.

Як тебе не любити, Радивилове мій?

 

Щоб більше навчитись і більше пізнати,

Розлетілися діти, мов птахи у вирій,

Та ми не самітні, тут кожен нам свій

Як тебе не любити, Радивилове мій?

 

В Америці жив, душа говорила:

_ Це не для тебе, тут ти чужий.

Приїхав додому – щасливий такий.

Як тебе не любити, Радивилове мій?

 

Як вийду у місто, не дин усміхнеться,

І руку подасть у любові своїй.

Який добрий, ласкавий люд наш простий.

Як тебе не любити, Радивилове мій?

 

Стою на майдані – у захваті весь,

Чи бачили, друзі, колись десь такий?

Красується місто в оздобі своїй.

Як тебе не любити, Радивилове мій?

 

 

У великих містах є розбій, небезпеки,

Сирени «швидких» у темряві нічній.

А в тобі, напрочуд, лиш тиша і спокій.

Як тебе не любити, Радивилове мій?

 

Як з любов’ю до Бога і ближніх

Проводити будемо кожен день свій,

То зможем сказати від щирого серця:

-Як тебе не любити, краю ти мій?

 

Я вірю, настане колись та година,

Полюбите й ви, і в молитві своїй

Помолитесь щиро: «Наш Боже єдиний,

На наші серця своїм духом повій»

Щоб кожен із нас міг себе запитати:

«Чи люблю я тебе, Радивилове мій?»