Було це в сиву давнину, коли турки напали на Почаїв. У 1675 році на Красній горі відбулася велика битва між турками і місцевим населенням, в якій нападники зазнали поразки. Обагрену людською кров'ю гору починають називати Красною. Є й інша версія. Підійшли турки до Почаєва. Люди були в розпачі. Вони боялися, що їхнє місто буде пограбоване і спалено разом з Почаївською Лаврою. З надією, що Матір Божа їх захистить, багато людей зібралися коло монастиря і пристрасно молилися. Градом посипалися стріли з боку турків на Почаївську обитель. Але що це? Стріли поверталися назад, вбиваючи загарбників. Це Мати Божа розпростерла руки над монастирем, щоб не допустити до священного місця іновірців. Турки злякались І почали тікати. їх шлях пролягав через гору, що височіла на схід від теперішньої Дружби. Зі списами, вилами і шаблями кинулися дранчуки на ворога. Перелякані турки втікали стрімголов. На цій горі турецький хан загубив червону шапку. Отямившись, вернувся за нею, але не знайшов. З цього часу гору звуть Красною.
| 
