Революція гідності. Війна. Рівненщина

Пам'яті загиблих земляків - воїнів АТО



Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Календар

«  Серпень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031

Друзі сайту

Пошук

Середа, 23.08.2017, 09:12
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Блог Радивилівської міської бібліотеки
"Краєзнавчий гід"

Творча майстерня

 ГІЛЬБОА АДМІР
 
    – відомий єврейський поет, перекладач. Народився в 1917 році в Радивилові. Помер в 1984 році.
 
ГЛІНКА ФЕДІР МИКОЛАЙОВИЧ
 
 
   (8 червня (19) 1786, маєток Сутоки, нині Смоленська область — 11 лютого (23) 1880, Твер) - російський поет, публіцист, офіцер ( полковник ), декабрист, учасник вітчизняної війни 1812 року; брат Сергія Миколайовича Глінки. Батько - Глінка Микола Ілліч (1744 - 1796), відставний капітан, мати - Каховська Ганна Яківна (1757 - 1802). Виховувався в 1 кадетському корпусі з 1799 року, випущений прапорщиком у Апшеронський піхотний полк у 1802. Поручник з призначенням полковим ад'ютантом - 1806, з 1803 фактично був ад'ютантом Милорадовича М.А.. Учасник війни 1805 - 1806 (Аустерліц). Пішов у відставку в 18.09.1806. Повернувся в полк у 1812 році.Учасник Вітчизняної війни 1812 року (Тарутине, Малий Ярославець, Вязьма, Дорогобуж, Червоне, що за 45 км від Смоленська) і закордонних походів російської армії (Польща, Сілезія, Саксонія, Париж). За поверненні до Петербурга переведений у лейб-гвардії Ізмайловський полк. Капітан - 1816, полковник - 1818, призначений ад'ютантом з особливих доручень при петербурзькому військовому генерал-губернаторі Милорадович М. А..
   Масон, член ложі "Избранного Михайла" (1816), дійсний член Вільного товариства любителів російської словесності, голова його з 1819 року, член товариства "Зелена лампа", редактор "Військового журналу" (1817 - 1819), член Товариства військових людей.
   Член Союзу спасіння (1818) та Союзу благоденства (член Корінного ради), учасник Петербурзького наради 1820 року, що проходив в його квартирі, Московського з'їзду 1821, організатор самостійної осередку таємного товариства (так званого товариства Глінки - Перетца). Прихильник конституційної монархії, завжди виступав проти радикальних заходів, революції. Після 1821 року в русі декабристів не брав участь. Заарештований 30.12.1825 року, доставлений в Зимовий палац і звільнений у той же день. Вдруге заарештований 11.03.1826 і доставлений до Петропавловської фортеці. 15 червня 1826 велінням імператора звільнений, переведений в цивільну службу в чині колезького радника до Петрозаводська під нагляд поліції. Пішов у відставку в 1834 році. У 1835 - 1853 жив у Москві, 1853 - 1862 - у Петербурзі, потім у Твері. У період життя в Твері багато ється благодійністю. Створює в Твері ремісниче училище. Допомагає у створенні Тверського краєзнавчого музею. Почесний попечитель тверської гімназії, член Тверського губернського статистичного комітету і гласний ( засідає з правом голосу ) Тверської міської думи (1875), дійсний член Московського археологічного товариства. Помер у Твері, похований у Желтіковом монастирі, могила не збереглася.
   Творчість
    Обставини перебування на Волині Федора Глінки досліджував В. Ящук. Вірші Глінки "Тройка" ("Вот мчится тройка удалая"), "Москва" ("Город чудный, город древний"), "Узник" ("Не слышно шума городского"), покладені на музику, свого часу стали популярним народними піснями. За радянського часу вибрані твори Ф. Глинки вийшли в 40-і роки в Петрозаводську. Вони дають досить повне уявлення про громадянську позицію поета, зокрема, в період його приналежності до таємної революційної організації Союз благоденства (1818 - 1821 рр.), про прагнення повчальним словом підносити на належну висоту моральні принципи й ідеали.
   Першим етапом у творчому самовираженні Федора Глинки стали його нотатки, зроблені під час походу і бойових дій російсько-австро-французької війни 1805 - 1806 рр. Після закінчення кадетського корпусу майбутній поет був призначений ад'ютантом генерала М. Милорадовича і, незважаючи на слабке здоров'я, стійко зносив безсонні ночі, холод і втому. Більше того, знаходив час вести щоденник, який 1808 року вийшов окремим виданням під назвою "Листи російського офіцера про Польщу, австрійські володіння в Угорщині з докладним описом походу росіян супроти французів у 1805 і 1806 роках". Уже в першому ж листі Федір Глинка зважив за потрібне підкреслити: "...що стосується складу, то я не старався, а можливо, і не міг зробити його витієватим і кучеристим; я прагнув одного, щоб оповіді мої відзначалися простотою й істинністю".
   Свій другий лист майбутній поет-декабрист написав 15 серпня 1805 року в Крупці ("местечко Крупчицы"): "Сього дня прийшли ми в Крупчиці, містечко, пожалуване разом із багатьма іншими маєтками блаженної пам'яті імператрицею Єкатериною ІІ. Ти знаєш, друже, прив'язаність росіян до своєї батьківщини, і тому можеш судити, з яким почуттям ступали вони за межі своєї імперії. В усіх полках співали пісень, але вони були протяглі й тужливі, здавалося, що в них виливався сердечний смуток героїв: це остання данина батьківському краю. Незабаром запалають вони духом мужності, і томні, прощальні пісні заміняться радісними покликами перемоги. Істинний герой відзначається простотою вдачі і ніжністю почуттів у мирний час, мужністю і хоробрістю в боротьбі і полум"яною любов"ю до вітчизни. Росіяни містять у собі всі ті якості. Ми йдемо на допомогу до австрійців (...) Туди стогони пригноблених народів закликають захисників. Чути, що генерал Голенищев-Кутузов Михайло Ілларіонович буде начальствувати над нашою армією". Треба зауважити, що Ф. Глинка рухався з колоною російської армії (на чолі з відомим полководцем П.І. Багратіоном). А Кутузов у цей час і справді вже одержав наказ узяти під свою команду 50-тисячну Подільську армію. Але, наздоганяючи її, в Радивилів прибув лише 31 серпня, тобто через півмісяця після того, як тут вів свої нотатки тоді ще не відомий нікому поет Федір Глинка.
   У четвертому листі подаються опис міста Броди, у п'ятому - села Михаловці, у шостому - замку в Підгірцях і т. д. Молодий офіцер не задовольняється викладом вражень, він ділиться своїми спостереженнями про уклад життя різних верств населення, не цурається опису селянських хат. "Тепер сиджу я, - занотовує Ф.Глинка, - в хаті у мужика, в Старій Галичині; піч палиться, труби нема; густий чорний дим наповнює й коптить усю хату; разом із нами лежать корови. Поглянещ на господарів і вжахнешся: вони всі в лахмітті..." Поезія Глинки, як і його проза, нерівноцінні за своїми художніми якостями. Але їх достоїнства по-належному оцінювали О.С.Пушкін, декабристи, знайомився з ними Т. Г. Шевченко. Що стосується "Листів російського офіцера", почасти навіяних перебуванням на кордоні, то вони стали яскравим художньо-політичним документом епохи.
 Нагороди
   Орден святого Володимира 4 ступеня з бантом і золотою шпагою "За хоробрість"
   Орден святої Анни 2 ступеня
   Прусський орден За заслуги
 
ЖУКОВСЬКИЙ ГЕРМАН ЛЕОНТІЙОВИЧ
 
   Народився 31 жовтня 1913 року в родині вчителя в м. Радзівілів, тепер м. Радивилів Рівненської області. В 1937 році закінчив Київську консерваторію по класу фортепіано в К. Михайлова, а в 1941 році – по класу композиції у Л. М. Ревуцького. З 1951 по 1958 роки викладав музично-теоретичні дисципліни в Київській консерваторії.
   В 1958 році отримав звання Заслуженого діяча мистецтв УРСР. Нагороджений орденом Леніна та Лауреат Сталінської премії 1950 року. В 1973 році Г. Жуковському присвоєно звання Народного артиста УРСР.Помер 15 березня 1976 року. Опери: „Марина” (по Т. Г. Шевченку, 1939), „Честь” (1947), „Від щирого серця” (1950), опера-балет „Andante poetico” (1966), „Контрасти століть” (1967), моноопера для баритону „Дружина солдата” (1967).
   Балети: „Ростислава” (1955), „Трагедія Андромеди” (1960), „Лісова пісня” (1961).
Кантати: „Слався, Вітчизно моя” (1949), „Свято в Карпатах” (1949), „Клятва молоді світу” (1951), „Жовтневі новели” (1957), „Дніпро шумить” (1957).
2 сюїти, 5 п’єс, твори для скрипки, фортепіано, хори, романси, музика до фільмів
 
ЇЖАКЕВИЧ ІВАН СИДОРОВИЧ  (18.01.1964 Р.) – художник.
 
 
   Народився на Черкащині. Український живописець і графік, народний художник України (з 1951 р.). Влітку 1914 р. жив у селі Пляшевій, здійснив настінний розпис Свято-Георгіївської церкви на Козацьких могилах, намалював шість великих картин на цинковій жерсті, які мали стати елементом оформлення муру на строві Журавлиха.
 
 КОЗЛАНЮК  ПЕТРО СТЕПАНОВИЧ(12.07.1904 р.) – письменник.
 
 
   Народився на Івано-Франківщині. Неодноразово в повоєнні роки бував у м.Радивилові.
 
ЛЕВИЦЬКИЙ МОДЕСТ ПИЛИПОВИЧ
 
 
 
   Народився Модест Левицький 13 (за новим стилем – 25 липня) 1866 року в селі Вихилівка Хмельницької області у графській сім'ї. У 1888 році закінчив історико-філологічний, а в 1893 році – медичний факультети Київського університету. У 1917– 1920 роках письменник підтримував ідею створення самостійної Української держави. Через це в радянський час художня спадщина його замовчувалася, а твори було зараховано до «націоналістичних». Лише 1966 року, до століття від дня народження Левицького, львівське видавництво «Каменяр» випустило книжечку його оповідань. У відомій «Бібліотеці української літератури» 1989 року вийшов том «Українська новелістика кінця XIX – початку XX ст.», у який включено й п'ять його оповідань.
   Живучи в Радивилові, Модест Пилипович сприяв пересиланню українських патріотичних книжок зі Львова через кордон у Київ, де на такі видання існувала заборона. У 1911 році за наполяганням письменника було отримано дозвіл від генерал-губернатора на проведення в Радивилові «святочної академії» на честь Тараса Шевченка. Але коли почалося декламування його віршів, поліція вдарила на сполох і учасників зібрання розігнала. У 1912 році Левицький улаштував у м. Кременці (тоді Радивилів входив до Кременецького повіту) виставку-продаж книжок, нелегально розповсюджував заборонені видання. У тому ж році письменника в адміністративному порядку вислали з Радивилова. Але він, оселившись у Білій Церкві, продовжував підтримувати  листування з радивилівськими друзями. Модест Левицький –автор граматики української мови, науково-популярних творів із медицини. Останні роки він учителював у гімназії в Луцьку, вів уроки української мови й літератури. У цьому місті 16 червня 1932 року й помер. Там і похований. А в Радивилові живе в назві вулиці; його твори вивчають у загальноосвітніх закладах.
 
 
Радивилів. Письменник Модест Левицький (зліва) і хірург Петро Шепченко
 
 
ЛЕДЯНКО МИКОЛА ПАНАСОВИЧ
 
   Микола Панасович Ледянко народився 8 листопада 1898 року в селі Башарівка Радивилівського району на Рівненщині в сім’ї сільського теслі. Навчався в Дубенській гімназії, яку закінчив у 1918 році. Працював у ревкомі, в народній освіті, вчителював. У середині 20-х років був членом Всеукраїнської спілки пролетарських письменників (ВУСПП). У роки другої світової війни був кореспондентом армійської газети. Після війни проживав у Харкові. Помер 6 серпня 1963 року. Член Спілки письменників України з 1934 року. Почав друкуватися у 1922 році. Автор п’єс "Запалахкотіло” (1926), "Марка Ке” (1931), книжок оповідань і нарисів "Барило руде” (1930), "Що наша кров” (1931), "Шуша з Італії” (1932), "За там той берег” (1933), "Любов” (1955), повістей та романів "На-гора” (1929, 1933, 1959), "В імлі позолоченій” (1930), "Крюйспеленг” (1934), "Солдати революції” (1955).

 
СУХАНОВ ДМИТРО ГРИГОРОВИЧ – поет, активний діяч «Просвіти»
 
   Народився 5 листопада 1905 року в с. Бугаївка. Юначі роки припали на період окупації західноукраїнських земель Польщею.Прислухавшись до поезії, прагнув виразити себе в слові. За бунтівні вірші не раз потрапляв до в’язниці. Ставши вчителем, немало зусиль доклав до становлення і розвитку народної освіти в нашому районі. Народився в сім’ї російського прикордонника. У 1914 році почав навчатися у Дубенській гімназії, але й зв’язку з подіями першої світової війни, прийшлося продовжувати навчання у Вищому початковому училищі в м. Ізяслав Хмельницької обл.., де і почав писати вірші. Друкувався в журналах «Хвиля», «Молода Україна», «Вікна», «Нові шляхи», газетах «Сила», «Сельроб», «Сяйво». Багато поезій залишив у рукописах. Помер 27 вересня 1984 року. Похований в Радивилові.
 
 
ШУРАВНИЦЬКИЙ (ПОРАВНИЦЬКИЙ ЯН) ІВАН МАКАРОВИЧ  –український поет.
 
   Народився у період з 1525 по 1530 року на Волині. Похований у с.Теслугові біля церкви.